Образ Пузиря у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (І варіант)

П’єси І. Карпенка-Карого — ціла епоха в історії розвитку світової драматургії. Письменник вважав своїм обов’язком викривати суспільне зло, тому в його творах читач часто бачить дійових осіб, що виступають уособленням людських вад. Одним з таких персонажів є головний герой комедії «Хазяїн» Терентій Гаврилович Пузир. «Коли дають — бери! Сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами пришилося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони!». так словами одного з персонажів, Феногена, характеризує Пузиря автор на початку п’єси. Терентій Гаврилович — мільйонер, і хоча він «з мужиків», проте володіє кількома економіями, неозорими степами, на нього працює цілий штат управителів. Яким же шляхом збагатився Пузир? Шляхом гноблення простих людей, нечесних антигуманних махінацій, бо у погоні за наживою головний персонаж п’єси «Хазяїн» не гребує жодними засобами: годує робітників хлібом, замішаним на полові, намагається заплатити їм якнайменше, скуповує за безцінь овець у збіднілих селян, дає згоду на незаконні оборудки. І все це заради того, щоб «урвати» ласий Шматок, яким для Пузиря є гроші й землі. Задовольняючи свою жадобу збагачення, Терентій Гаврилович забуває про розвиток у собі позитивних душевних якостей, для нього порожнім звуком є такі слова як «освіта», «культура», «духовність». Наприклад, коли друг Пузиря Золотницький називає його Крезом (синонім надзвичайно багатої людини), хазяїн думає, що той назвав його кремезним, бо не знає значення цього слова. Не хоче Пузир жертвувати й на пам’ятник видатному українському письменнику Івану Котляревському, бо не бачить для себе у цій пожертві реального зиску. Головний герой комедії так і говорить: «Котляревський мені без надобності!» Згоджується вислати гроші він тільки тоді, коли Золотницький явно показує своє обурення і відмовляється обідати «у такого хазяїна». Пузир жертвує тільки тоді, коли бачить вигоду для себе: передає гроші на дитячий притулок, щоб пізніше отримати орден Станіслава на шию. Після цих сцен думки читача звучать в унісон із словами Золотницького: «Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!» Проте, що можна говорити про пожертви, коли Пузир навіть сам на себе жалкує грошей. Дружина з дочкою повинні потайки шити йому новий халат, бо старий уже — дірка на дірці. І це у мільйонера! Не кращим є й кожух Терентія Гавриловича: у ньому хазяїн виглядає справжнім злидарем, і його не пускають до банку, прийнявши за якогось старця. Найяскравіше скнарість Пузиря показана у сцені, коли ми дізнаємося, що головний герой є смертельно хворим. Він жалкує грошей на власне здоров’я! Мало того, хазяїн не збирається витрачатись на адвоката, хоча над ним і нависла загроза арешту й тюремного ув’язнення. Кінець п’єси показує, до чого призводить така «економія»: травма звела головного героя в могилу. В образі Терентія Гавриловича Пузиря І. Карпенко-Карий талановито показав людей, життя яких повністю підпорядковане тільки нагромадженню багатства. При цьому вони морально деградують, стають жорстокими і бездуховними. Підтвердженням такого висновку є слова самого автора комедії: «Хазяїн» — зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети.»