Інтимна лірика Максима Рильського (за поезією “Яблука доспіли”)

Від поезії М. Рильського “Яблука доспіли” віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одно мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує:

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні вуста.

Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж “зривають”, коли вони “достигнуть під промінням теплим”. Герой відчуває, що для його кохання, як і для яблук, минуло літо і настала осінь. Ось тому:

…У серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Ось-ось настане мить розлуки – і кохання згасне. Усвідомлюючи це, ліричний герой у розпачі благає свою кохану:

Поцілуй востаннє, обніми востаннє.

Отже, в основі вірша – філософська думка про минучість кохання. Цю проблему поет розв’язує так:

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Саме в цих рядках – головна ідея твору. Кохання – минуще. І лише той зуміє віднайти душевний спокій, хто по-справжньому кохав, не розмінюючи своїх почуттів.