Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка

І все ж таки: в началі було — Слово.
І все ж таки: начальний дух — Любов!
Євген Маланюк

Скільки прекрасних віршів присвячено нашій рідній мові! Різні за настроєністю і тональністю, за тематикою і способом її розкриття, за метою і манерою написання, вони поєднані наскрізною ідеєю любові до української мови, любові, що її випромінює кожен рядок цих поезій.
Співцем рідної мови, рідного слова можна назвати Дмитра Павличка. У збірці «Правда кличе» поет піднімає гострі проблеми тогочасного українського суспільства: проблеми розвитку української національної мови, історії, культури, мистецтва тощо. Так, поезією «Ти зрікся мови рідної» Павличко з гнівним обуренням звертається до українців-безбатченків, до тих, хто втратив свої національні корені, зв’язки з рідним народом, почуття національної приналежності, хто забув, «звідки» вони і «чиїх батьків діти», до тих, хто десь у буденщині загубив потребу користуватися рідною мовою:

Ти зрікся мови рідної, нема
Тепер у тебе роду, ні народу,
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!

Дмитро Павличко вболівав за долю української мови. У часи, коли сфера використання української мови була обмежена, коли любов до рідного слова, яке з маминих колискових супроводжувало людину, розглядалася як виявлення націоналізму, поет написав сонет «О рідне слово, що без тебе я?». Вже у назві поезії, що є риторичним питанням, простежується глибока повага і любов до рідного слова. А ким же бачить автор людину, у якої немає такого рідного слова? Це:

Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам’я.

У своїх віршах Дмитро Павличко наголошував, що занепад мови свідчить про духовне зубожіння народу, його культурну та моральну деградацію. Мова — головна ознака нації: коли мова йде в небуття, зникає і народ, розсіюючись між іншими народами.
Мова для Дмитра Павличка — джерело натхнення, енергії і сили:

Моє ти серце, пісня і відвага,
І прізвище, і сила, і сім’я.
Ти вся душа нескована моя,
В найтяжчі дні — надія і наснага.

У цих рядках втілено думки кожної людини, що не байдужа до рідної мови, народу, Батьківщини.