“Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину” (IІ варіант)

«Я українець. Оце і вся моя автобіографія», — ці слова Василя Симоненка можуть охарактеризувати його не тільки як людину, але й як поета, провідним мотивом творчості якого була любов до Батьківщини.
У творчій скарбниці Василя Симоненка є чимало віршів, у яких поет звертається до України. Так, поезія «Задивляюсь у твої зіниці…» («Україні») написана у формі монологу ліричного героя, що із щирою, сердечною розмовою звертається до матері-України. їй поет адресує всю любов, стурбованість, відданість ліричного героя, який у вирі буденної суєти, між тривогами і хвилюваннями, наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материнські очі і побачити в них усе, що приховано там тільки для сина. Поет схиляє голову перед Україною виявляє до неї щиру любов і найсердечнішу повагу:

I країно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік…

Щасливий Симоненко, що народився в Україні, де «вільним виростав». Для нього немає кращої землі, ніж його рідна. Заповітом звучать його слова з поезії «Лебеді материнства»: «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Як можна її вибирати, якщо вона «у грудях», «у чолі і в руках»! Поет впевнений: що б у житті не спіткало — завжди «прийдуть з України верби і тополі».
Чутливе серце поета не могло спокійно спостерігати образи, що їх зазнавала Україна. Його любов була грізною пересторогою всім нікчемам, бездушним і байдужим людям:

Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай того земне тяжіння зрадить
І з прокляттям безвість проковтне!

З таким вибухом почуттів виступає поет у вірші «Земле рідна! Мозок мій світліє…»
Патріотичним волевиявленням українського хлібороба, готового на будь-які випробування, звучить вірш «Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…» Ця поезія написана за два місяці до смерті автора, який спробував у художній формі розкрити свій пройдений творчий шлях.
Василь Симоненко любив Україну щиро й ніжно, він був єдиний з нею:

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду…

Так, народившись українцем, Симоненко невдовзі став невід’ємною часткою своєї Вітчизни, її історією, ЇЇ надбанням.