Екзистенціальні мотиви у романі Валер’яна Підмогильного «Місто»

Серед усієї різноманітності й неоднорідності нової української літератури від часів І. Котляревського і до сьогоднішніх днів, безсумнівно, одним із найяскравіших її явищ стала епоха 20-30-х років XX століття. Вона представлена цілою плеядою непересічних митців, як-то: М. Рильський, М. Зеров, М. Куліш, М. Хвильовий та багато інших. Однак у ряду надзвичайно талановитих письменників, поетів, драматургів того часу кожен виокремлювався з-поміж інших і своїми особистісними якостями. Наприклад, М. Хвильовий — усіх хвилював, примушуючи задаватися широким колом питань сучасності, М. Зеров — був взірцем академізму і в мистецтві й у житті, а от В. Підмогильний був охарактеризований одним із своїх сучасників — Ю. Смоличем — як надзвичайно інтелігентна особистість та найбільш інтелектуальний письменник.

Бачиться, заувага Ю. Смолича не втратила своєї актуальності і донині. Бо недарма ж твори письменника, які не так давно повернулися з радянських спец-сховів, зачаровують сьогоднішнього читача багатою образною мовою, вражають глибоким осмисленням одвічних універсальних людських питань: хто я в цьому світі? куди прямую у житті? — і проблем, притаманних українському народу, як-то: стосунки села й міста, національне питання та інші.

І це не дивно, адже В. Підмогильний, надихнувшись милозвучністю маминих пісень, багатством рідної мови, літературною традицією українських письменників убирав усе найкраще і зі світового мистецтва, особливо ж із класиків французької, російської літератури. Така школа художньої майстерності, підсилена неабияким мистецьким чуттям та гостро аналітичним розумом, врешті й дала можливість письменнику осмислити проблеми свого часу і рідного народу на нечувано високому інтелектуальному рівні. До речі буде сказано, що весь спектр проблемної палітри В. Підмогильного так само злободенний і для нашої епохи.

Говорячи про творчу спадщину письменника, треба відзначити, що вона надзвичайно строката і в жанровому і в проблемно-тематичному планах. Хоча Підмогильний прожив і не довге життя, проте у його доробку є аж два романи, повість, кільканадцятеро новел, і кожна річ по-своєму оригінальна, цікава і глибока. Та вершиною творчого генія митця все ж став роман «Місто» — твір, який викликав небувалий ажіотаж у 20-ті роки, а повернувшись у 80-ті, так само не міг залишати байдужим читачів. І причин тому декілька. Найперше, це високохудожній роман. По-друге, проблематика твору нова, точніше, спосіб бачення старих проблем своєрідний за своєю суттю і талановито втілений в образній системі. А ще роман «Місто» можна вважати одним із перших філософських романів в українській літературі, в якому органічно переплелися побут і психологія, мистецтво й філософія.

Не будемо продовжувати перелік, а лише ще раз подивуємося, як В. Підмогильний силою свого розуму й таланту зміг створити образ героя — Степана Радченка, погляди, світовідчуття, поведінка якого, за спостереженнями сучасних дослідників, повторюють філософські побудови французьких екзистенціалістів А. Камю, Ж. П. Сартра. Але, що найцікавіше, роман В. Підмогильного написаний набагато раніше, аніж: французькі мислителі зуміли повідати світу, що сучасна людина — самотній подорожній, закинутий у цей безглуздий світ, і все, що є у нього, це безмежна свобода, яку він має або спрямувати на творення гідного імені Людини життя, або ж гинути, не відаючи, що є вищі цілі і справжні істини, як-то любов, творчість. Саме ці надзавдання роблять із людини Людину, надаючи смисл її існуванню або екзистенції. Звичайно ж, буде перебільшенням говорити, що образ Степана Радченка — це суто екзистенційний образ. Ні, В. Підмогильний просто спостеріг людину свого часу і, проаналізувавши її життя, зробив певні висновки, і вони у свою чергу виявилися суголосні ідеям французьких екзистенціалістів. Наприклад, Радченко завойовує місто, жінок, намагається досягти якихось вершин в житті, але з кожним кроком, з усе збільшуваною кількістю вражень він починає усвідомлювати, що насправді його життя позбавлене глибинного смислу, що він усього-на-всього борсається у житті, точніше, життя грається ним. Усвідомлення цього факту відбувається не одразу: В. Підмогильний проводить свого героя через ряд випробувань: через розчарування власними силами, через смерть близької людини Зоськи, через трагедію Максима — усі ці точки на життєвому шляху Радченка врешті відкривають йому очі на власне безглузде існування. Герой знаходить спосіб реалізувати себе у цьому світі, надати своєму життю смислу — він починає творити, стає письменником, щоб написати повість про людей, а може, і про себе, розповівши їм, що життя — це безмежна свобода, але цілеспрямована й осмислена самою людиною.

Окрім цікавих філософських пластів роману, які інколи глибоко приховані й зрозумілі або вузькому колу інтелектуалів, або ж тому, хто добре попорпається у творі, «Місто» дасть поживу і багатьом іншим своїм читачам: хто цікавиться психологією, любиться у спостереженні людини — порадіє тонко виписаній душі героя; кому до вподоби любовна проза, той також буде із захопленням спостерігати життєві перипетії Степана. І це не межа тем, ідей, мотивів роману «Місто». Так само як не був цей твір межею творчого польоту В. Підмогильного, на жаль, жорстоко обірваного свавільною рукою сталінської тиранії.