Поезія Андрія Малишка — це його біографія. Із дитинства він виніс синівську любов до матері, і вершиною його поезії є вірш про неньку. «Пісня про рушник» — це зізнання в любові найріднішій людині, яка не досипала ночей, виховувала сина, а проводжаючи в далеку дорогу, дала на щастя, на долю вишитий рушник.Усе життя Малишка в його поезіях. Школа стала для Андрія тим місцем, де все для нього відбувалося вперше: перший вірш, перша дитяча дружба, перше кохання. їм поет присвячував свої твори.Через усе життя проніс він повагу до вчителя Трохима Івановича, який навчав своїх учнів не лише математики чи мови, а й виховував у них любов до Батьківщини. Малишко згадував, як після уроків діти збиралися біля вчителя, пили чай без хліба; як приносили в школу полінця дров, щоб протопити піч і не змерзнути на уроках; як проводжав старий учитель своїх учнів у життя і отримував від них листи зі словами подяки за науку, любов і терпіння.Після закінчення школи Андрій Малишко іде вчитися до Києва. Древнє місто захопило юнака своєю красою і величчю. Багато років по тому поет згадуватиме свою юність як найщасливішу пору життя:Отут ми садок посадили, нехай достигають черешні,Криницю копали глибоку, на підмури клали граніт…Он кличуть до себе у гості садок мій, і вулиця, й площа.Трамваїв дзвінок голосистий, як птиця, щебече з людьми.Де б він не був, куди б не закидало його життя, Малишко завжди пам’ятав “білі каштани, світлі вогні», «київські ночі, зустрічі в саду», «гори високі, синь дніпрову”Коли почалася Велика Вітчизняна війна, талант Малишка вибухнув новою силою. У цей грізний час поет іде в армію «правофланговим рядовим, заспівувачем першим». Він був разом із воїнами-фронтовиками і в гіркий час поразок у перші місяці війни, і в дні гарячих боїв на Дону і Волзі, і в переможному поході у країни Східної Європи. Усе, що він пережив, що побачив, вилилося в поетичні рядки. Але твори Малишка — це не просто літопис життя митця. Поет переосмислював події, пропускав крізь серце, розкривав перед читачем усю гаму глибоких почуттів: синівську любов до Батьківщини, ненависть до ворога, тугу за сплюндрованою Україною, нестримний порив до бою, до перемоги.Воїни на фронтах, партизани в тилу у ворога, підпільники йшли у бій, перемагали і вмирали з поетичним образом матері-Вітчизни, створеним талантом Малишка. Ніби урочиста клятва звучали слова:Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,Польова моя мрійнице, крапля у сонці з весла.Я віддам свою кров, свою силу і гідність до краплі,Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.Поезія Малишка воєнного періоду, зібрана в книгах «Битва», «Ярославна», надихала людей на подвиги у битві з ворогом. Нині — це нев’янучий літопис героїзму народу в боротьбі з фашистськими загарбниками.Коли «оддудніла, одгукала, одклекотіла війна», Андрій Малишко пише твори про трудові подвиги народу, який піднімав країну з руїн. Поет ніколи не стояв осторонь життя. Немає в Україні жодного куточка, де б не побував Андрій Самійлович. У своїх книгах він відтворив історію країни від відбудови Дніпрогесу до польоту в космос, оспівував людину праці, схилявся перед образом матері. У його творах струменить радість буття, розцвітають червоновишневі світанки і веселки на небі, милує око блакить вечорів. Малишко відчуває себе сином народу, він готовий віддати всього себе служінню Батьківщині:Дерзань і мрій клекоче в серці грім,І знов дорога, сонце чи негода.І знову труд, бо я лиш син народу,Малий листок на дубі віковім.Звичайно ж, Андрій Малишко був поетом свого часу, своєї епохи. Жодного разу, в жодному вірші він не піддав сумніву справедливість комуністичному режиму. Всі його збірки рясніють згадками про керівну роль комуністичної партії. Поет осмислює життя і діяльність В. І. Леніна, пропагує ідею комуністичного майбутнього. І Малишко не брехав ні собі, ні людям. Він справді вірив у світле комуністичне майбутнє і оспівував його. Та цей офіціоз не повинен закривати перед вдумливим читачем ніжну, замріяну душу лірика, який любив свою рідну землю і свій народ.
Поезія Андрія Малишка — це його біографія. Із дитинства він виніс синівську любов до матері, і вершиною його поезії є вірш про неньку. «Пісня про рушник» — це зізнання в любові найріднішій людині, яка не досипала ночей, виховувала сина, а проводжаючи в далеку дорогу, дала на щастя, на долю вишитий рушник.Усе життя Малишка в його поезіях. Школа стала для Андрія тим місцем, де все для нього відбувалося вперше: перший вірш, перша дитяча дружба, перше кохання. їм поет присвячував свої твори.Через усе життя проніс він повагу до вчителя Трохима Івановича, який навчав своїх учнів не лише математики чи мови, а й виховував у них любов до Батьківщини. Малишко згадував, як після уроків діти збиралися біля вчителя, пили чай без хліба; як приносили в школу полінця дров, щоб протопити піч і не змерзнути на уроках; як проводжав старий учитель своїх учнів у життя і отримував від них листи зі словами подяки за науку, любов і терпіння.Після закінчення школи Андрій Малишко іде вчитися до Києва. Древнє місто захопило юнака своєю красою і величчю. Багато років по тому поет згадуватиме свою юність як найщасливішу пору життя: Отут ми садок посадили, нехай достигають черешні,Криницю копали глибоку, на підмури клали граніт…Он кличуть до себе у гості садок мій, і вулиця, й площа.Трамваїв дзвінок голосистий, як птиця, щебече з людьми. Де б він не був, куди б не закидало його життя, Малишко завжди пам’ятав “білі каштани, світлі вогні», «київські ночі, зустрічі в саду», «гори високі, синь дніпрову”Коли почалася Велика Вітчизняна війна, талант Малишка вибухнув новою силою. У цей грізний час поет іде в армію «правофланговим рядовим, заспівувачем першим». Він був разом із воїнами-фронтовиками і в гіркий час поразок у перші місяці війни, і в дні гарячих боїв на Дону і Волзі, і в переможному поході у країни Східної Європи. Усе, що він пережив, що побачив, вилилося в поетичні рядки. Але твори Малишка — це не просто літопис життя митця. Поет переосмислював події, пропускав крізь серце, розкривав перед читачем усю гаму глибоких почуттів: синівську любов до Батьківщини, ненависть до ворога, тугу за сплюндрованою Україною, нестримний порив до бою, до перемоги.Воїни на фронтах, партизани в тилу у ворога, підпільники йшли у бій, перемагали і вмирали з поетичним образом матері-Вітчизни, створеним талантом Малишка. Ніби урочиста клятва звучали слова: Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,Польова моя мрійнице, крапля у сонці з весла.Я віддам свою кров, свою силу і гідність до краплі,Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла. Поезія Малишка воєнного періоду, зібрана в книгах «Битва», «Ярославна», надихала людей на подвиги у битві з ворогом. Нині — це нев’янучий літопис героїзму народу в боротьбі з фашистськими загарбниками.Коли «оддудніла, одгукала, одклекотіла війна», Андрій Малишко пише твори про трудові подвиги народу, який піднімав країну з руїн. Поет ніколи не стояв осторонь життя. Немає в Україні жодного куточка, де б не побував Андрій Самійлович. У своїх книгах він відтворив історію країни від відбудови Дніпрогесу до польоту в космос, оспівував людину праці, схилявся перед образом матері. У його творах струменить радість буття, розцвітають червоновишневі світанки і веселки на небі, милує око блакить вечорів. Малишко відчуває себе сином народу, він готовий віддати всього себе служінню Батьківщині: Дерзань і мрій клекоче в серці грім,І знов дорога, сонце чи негода.І знову труд, бо я лиш син народу,Малий листок на дубі віковім. Звичайно ж, Андрій Малишко був поетом свого часу, своєї епохи. Жодного разу, в жодному вірші він не піддав сумніву справедливість комуністичному режиму. Всі його збірки рясніють згадками про керівну роль комуністичної партії. Поет осмислює життя і діяльність В. І. Леніна, пропагує ідею комуністичного майбутнього. І Малишко не брехав ні собі, ні людям. Він справді вірив у світле комуністичне майбутнє і оспівував його. Та цей офіціоз не повинен закривати перед вдумливим читачем ніжну, замріяну душу лірика, який любив свою рідну землю і свій народ.
Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы