Мотиви лірики І. Франка
Серед титанів духу українського народу, стовпів його національної культури одне з чільних місць по праву посідає великий письменник Іван Якович Франко. Нестримна жага митця охопити й пізнати світ в усіх його проявах спонукала невтомного правдолюба до постійного пошуку, результатом якого стали унікальні за силою і філософською глибиною статті, дослідження, літературні твори. Проте чи не найвище цінуємо ми Франка як визначного українського поета.Як полум’яний патріот, нескорений борець за свободу і щастя рідного народу, він у своїх віршах пропагує ідеали добра, прогресу і братерства. Громадянська лірика Франка пристрасна та образна. У хрестоматійних «Каменярах» автор алегорично зображає безстрашних і безкомпромісних поборників правди та поступу. Серед них — ліричний герой і тисячі його соратників, що не бояться виснажливої, одноманітної праці. Вони твердо переконані, що їхній подвиг не мине безслідно, а послужить нащадкам:І всі ми вірили, що своїми рукамиРозіб’ємо скалу, роздробимо граніт,Що кров’ю власною і власними кісткамиТвердий змуруємо гостинець, і за намиПрийде нове життя, добро нове у світ.Франко вважає, що духовне ледарство — то злочин проти гуманності, тому в поезії «Гімн» уславлює одвічний потяг до самовдосконалення та боротьбу за прогрес. Поет вірить, що дух, «що тіло рве до бою», розіб’є кайдани неуцтва та покірності.Таке ж передчуття «щасливої зміни» пронизує поезію «Гримить». Франко тонко відтворює оту «розкішную дрож» у природі і «тайну дрож» серед людей, які очікують «благодатної хвилі», що «людськість, мов красна весна, обновить».У вірші «Не покидай мене, пекучий болю» звучать мотиви, близькі до Шевченкових. Безсмертний Кобзар у поезії «Минають дні, минають ночі» благає собі долі, яка б не давала йому заспокоїтись. А його духовний послідовник Каменяр у своєму творі «Не покидай мене, пекучий болю» просить, щоб «важкая дума-мука» не залишала його серця, сповненого стражданням за своїх співвітчизників:Не дай живому в домовину класться,Не дай подумать ані на хвилинуПро власну радість і про власне щастя.Поетове загострене громадянське почуття — не лише вибух емоцій, а й усвідомлення всієї складності досягнення поставленої мети. Він розуміє, що торувати шлях для поступу можна лише чесними і чистими руками, які не бояться ніякої роботи. Тому тема праці прозоро звучить у «Каменярах» та в поезіях «Не покидай мене, пекучий болю», «Земле, моя всеплодющая мати».Співець розкішної краси рідної землі, Франко боліє її болями і радіє її радощами. Він прагне, щоб народ України був щасливим і вільним, тому вважає, що любов до Вітчизни не виключає вболівання за стражденний люд, котрий «гнетуть окови», а робить боротьбу за соціальну справедливість обов’язком для кожного справжнього патріота:Ні, хто не любить всіх братів,Як сонце боже, всіх зарівно,Той щиро полюбить не вмівТебе, коханая Вкраїно!Гостро виступає Франко проти фальшивого псевдопатріотизму у вірші «Сідоглавому». Ця поезія побудована на саркастично забарвлених антитезах, звернених до горе-українофілів.
Тому весь твір— як натягнута струна, як поле битви протилежностей, що підкреслюють глибину безмірної поетової любові до неньки-України:Ти любиш в ній князів,Гетьмання, шанування, —Мене ж болить їїВідвічнеє страждання.Франкова любов до Вітчизни — активна, діюча, буремна і незгасна. Тому у вірші «Декадент» поет більше дивується, аніж обурюється, протестуючи проти звинувачення у декадентстві.Збірка «Зів’яле листя» подарувала чимало довершених зразків інтимної лірики. Вірші часто сповнені смутком нерозділеного кохання. Ліричний герой поезії «Чого являєшся мені у сні?» переживає глибоку душевну драму. Прекрасна дівчина, яка пробудила юнацьке серце для любові, не відповідає йому взаємністю й лише уві сні звертає на нього «чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене».З тужливих запитань, звернених до коханої, зіткане поетичне полотно вірша «Ой ти, дівчино…». Його герой намагається розкрити таємницю чародійних очей, солодких вуст і бентежної усмішки своєї музи. Але він безсилий перед фатумом, що не влив у серце дівчини любовного трунку у відповідь. Тому автор лише розпачливо вигукує:Ой ти, дівчино, ясная зоре!Ти мої радості, ти моє горе!Тебе видаючи, любити мушу,Тебе кохаючи, загублю душу.Але поет, навіть страждаючи, не намагається вирватися з полону почуттів, а лише дослухається до голосу свого серця, виливаючи на папір кохання. І воно торкається душі, очищаючи та облагороджуючи її.Священну місію митця Іван Франко з гідністю проніс через усе своє життя. Тому різнобарвна і багатолика лірика Каменяра продовжує нести світло правди й добра вже не одному поколінню українців, утверджуючи ідеали благородної людяності в їхніх умах, відкриваючи в спраглих серцях джерела вічної і мудрої любові.
Тому весь твір— як натягнута струна, як поле битви протилежностей, що підкреслюють глибину безмірної поетової любові до неньки-України:Ти любиш в ній князів,Гетьмання, шанування, —Мене ж болить їїВідвічнеє страждання.Франкова любов до Вітчизни — активна, діюча, буремна і незгасна. Тому у вірші «Декадент» поет більше дивується, аніж обурюється, протестуючи проти звинувачення у декадентстві.Збірка «Зів’яле листя» подарувала чимало довершених зразків інтимної лірики. Вірші часто сповнені смутком нерозділеного кохання. Ліричний герой поезії «Чого являєшся мені у сні?» переживає глибоку душевну драму. Прекрасна дівчина, яка пробудила юнацьке серце для любові, не відповідає йому взаємністю й лише уві сні звертає на нього «чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене».З тужливих запитань, звернених до коханої, зіткане поетичне полотно вірша «Ой ти, дівчино…». Його герой намагається розкрити таємницю чародійних очей, солодких вуст і бентежної усмішки своєї музи. Але він безсилий перед фатумом, що не влив у серце дівчини любовного трунку у відповідь. Тому автор лише розпачливо вигукує:Ой ти, дівчино, ясная зоре!Ти мої радості, ти моє горе!Тебе видаючи, любити мушу,Тебе кохаючи, загублю душу.Але поет, навіть страждаючи, не намагається вирватися з полону почуттів, а лише дослухається до голосу свого серця, виливаючи на папір кохання. І воно торкається душі, очищаючи та облагороджуючи її.Священну місію митця Іван Франко з гідністю проніс через усе своє життя. Тому різнобарвна і багатолика лірика Каменяра продовжує нести світло правди й добра вже не одному поколінню українців, утверджуючи ідеали благородної людяності в їхніх умах, відкриваючи в спраглих серцях джерела вічної і мудрої любові.
