Людська доля та любов до рідної землі у творчості А. Малишка

Андрій Самійлович Малишко — непересічна постать в історії української культури. Його багатогранний талант виявив себе у різних галузях, але найбільш прихильною до митця була муза поезії. У його доробку більше двох десятків збірок і сімнадцять поем, в яких автор охоплює величезні тематичні обрії. Але про людину праці, людину-патріота поет пише з особливим трепетом і душевним теплом.
Рідна земля в поезії «Батьківщина» змальована як джерело життя, мудрості, краси і материнської опіки. Вона, як справедливо вважає митець, володіє якоюсь магічною силою, бо ті, кому дала «хліб… з піснями солов’я», набувають надприродного могуття:

Ми знялися гордо і крилато,
Бачим світ і небо молоде.
Той, кого навчила ти літати,
З піднебесся зроду не впаде.

Звичайно, ці рядки — свідомо витворений сплав гіперболізації та пафосу, але свідчать вони про благородне прагнення Малишка увінчати образ рідної землі і подати його читачам якомога привабливішим. Тому навіть у найтяжчі роки його поезія знаходила шлях до людських сердець. Неповторна врода солов’їної України надихнула поета на натхненні віршовані обітниці вічного служіння «тихим водам» і «ясним зорям».
Ліричний герой поетичного циклу «Україно моя», написаного в роки фашистської навали, теж звертається до землі своїх предків, наче люблячий син до найріднішої у світі істоти — матері:

Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

А як витончено і лагідно Малишко називає свою землю «польовою мрійницею», «краплею у сонці з весла«! Як запевняє, що «озброєні діти Залізнякові» не дадуть сплюндрувати її святе лоно, бо вже «на шулік вилітають орли». Та й сам митець ладен до останнього подиху виборювати свободу Україні:

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.

Болісно стискається серце ліричного героя від самої згадки про «дитини забитої змучений ротик» чи «залізом обпечені очі дівочі», бо він — кровна частинка того «ми», що складає націю, народ.

Про все це поет говорить схвильовано та пристрасно, створюючи єдність настрою та зримості струнко викладених в поетичну будову деталей. П’ятий вірш циклу овіяний трагізмом і безвихіддю:

Повішених вітер гойдає,
Гармата б’є опівночі.
І тліє все в попелищі: і радість, і труд, і піт.

Понівечена воєнним лихоліттям, але не підкорена ворогом українська земля, майстерно персоніфікована поетом у багатьох його творах, відповідає своїм дітям такою ж всепоглинаючою любов’ю, постійною готовністю на подвиг. Так у поемі «Прометей» вона разом з жителями села прагне вирятувати із залізного кільця смерті пораненого солдата.
А в поемі «Це було на світанку» українська земля підтримує з героїнею постійний зв’язок від років променистої юності до прощальних хвилин переходу у вічність. Тому патріотизм героїні щирий, не награний. Він — невіддільна частина її чесного трудового життя. Хоча доля доярки складна, сповнена скорботи, Докія, ця дивовижна жінка, все-таки щаслива. Бо як не важко було практично голими руками обробляти невеселу ниву, як не складно доводилося без чоловіка виховувати дітей, але стійкі моральні принципи та світла любов до землі-прародительки дозволили їй пройти життєву дорогу з гордо піднятою головою.
Силу і наснагу давала їй рідна земля, за яку «із гарячою помстою вийшла б на люди», за яку «стала б, мов криця». Це не просто слова: коли земля, змучена і війнами, і революціями, «лежала горбата, нужденна, безсила», то саме Докія, невтомна трудівниця, її «вмила потом і колосом заколосила». Тому таким логічно виправданим є вплетений Малишком у сюжетну канву твору символічний діалог між героїнею і «всеплодющою матір’ю», в якому сплелись початок і кінець, сплеск і спад, життя і смерть.
Читаючи ці мудрі, повні філософічності рядки, мимоволі торкаєшся серцем вічності, задумуєшся над питанням сенсу людського існування. І одразу ж ловиш себе на думці, що варто було б у благородніше, чистіше русло направляти ріку своєї долі, більш мужньо і стійко боротися із неминучими випробуваннями, як робили це Малишкові герої, як робив це сам поет.