Яким я уявляю князя Ігоря (За «Словом о полку Ігоревім»)

Ліро-епічна поема «Слово о полку Ігоревім» — це дорогоцінна спадщина наших предків, перша літературна пам’ятка Київської Русі.

Вивчаючи цей твір, я познайомилася з низкою образів, які оспівав далекий мій предок. Це й Ігор, це і Всеволод, це і Ярославна. Дуже схвилював мене автор тим, що майже в кожному рядку відчутне його вболівання за долю русичів, за рідний край.

Одним із головних образів поеми с образ новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, до якого невідомий автор відчуває особливу любов і симпатію.

У моїй уяві князь Ігор — це мужній воїн у шоломі і кольчузі, з великим довгим мечем у руці. Він вправно сидить на коні, а погляд його світлий, людяний, а не жадібний, нечистий. Його похід — це не гонитва за здобиччю, а бажання відкинути ворога від кордонів Руської землі, захистити русичів від половців.

Мені імпонує відвага Ігоря, його взаємовиручка, здатність прийти на допомогу воїну в бою. А з іншого боку, Ігор постає як князь, який прагне, щоб про його відвагу, безстрашність заговорили й інші князі. А тому я уявляю Ігоря і як трохи гордовиту людину, трохи егоїстичну, можливо, через молодість, можливо, з якихось інших причин. Мені здається також, що їтор — дуже самовпевнений, бо хотів сам здобути собі слави, більше турбувався про свою честь. А ще він був честолюбним, бо заздрив славі київського князя Святослава, який зумів організувати на битву з половцями південноруських князів і здобути перемогу.

Кожна людина має як позитивні, так і негативні риси характеру. І мені подобається те, що автор «Слова…» зобразив князя Ігоря не як людину-ідеал, а як звичайну людину — з її мужністю, безстрашністю і з життєвими вадами одночасно. Я вважаю, що саме цим Ігор і приваблює і автора, і читачів.