“Страждаючи, залишається красивим” (Iван Франко “Зiв’яле листя”)

“Страждаючи, залишається красивим” (Iван Франко “Зiв’яле листя”)
Важко знайти у свiтовiй лiтературi бiльш хвилюючу поетичну розповiдь простраждання людської душi, зраненої нещасливим коханням, як збiрка IванаФранка “Зiв’яле листя”. Кожен її рядок – це частка душi поета, це iскравеликого, найчистiшого почуття, що схвилює будь-яке людське серце.
Лiричний герой драми – це людина з нiжною, вразливою i, разом з тим,багатою душею та сильним характером. Нiщо йому не страшне: нi життєвiбурi та незгоди, нi наклепи й переслiдування, навiть цiсар з йоготюрмами i жандармами. Не страшить його гнiв i злоба ворогiв. З усiма вiнготовий помiрятись силою. Важко йому тiльки з собою боротись, з власнимидушевними муками, бо не може вiн вiдмовитись вiд великого почуття, неможе вирвати з душi чарiвний образ тiєї, яку покохав до самозречення.
Герой драми гордий, вiн не хоче просити милостинi в коханнi, тому всiсвої болi i страждання “у серцi задавлює на днi”.
Спогади поетовi поливалися в думки i дiї лiричного героя, оживали, щобпочати на сторiнках книги вiчне життя. Рядок за рядком, листок залистком складалися сумнi вiршi “Зiв’ялого листя”.
Франко тяжко пережив розрив з Ольгою Рошкевич, сестрою ЯрославаРошкевича, з яким товаришував, навчаючись в гiмназiї. З нею булипов’язанi всi мрiї на майбутнє. Та Ольгу Рошкевич, без її згоди, вiддализа iншого.
Чи не про першу любов йдеться у шостому листку першого жмутку?
Так, ти одна правдивая любов
Та, що не суджено, в життi їй вдовольниться;
Ти найтайнiший той порив, що бурлить кров,
Пiдносить грудь, та ба – нiколи не сповниться.
Можна з певнiстю сказати: вiдчуваються першi сильнi потрясiння, трагiзмюнака, силомiць розлученого з коханою.
Пiд впливом спогадiв навiянi рядки вiрша “Чого являєшся менi у снi?” -такi звичайнi, такi знайомi:
Чого являєшся менi
У снi?
Чого звертаєш ти до мене
Чудовi очi тi яснi,
Сумнi…
Цей вiрш супроводжується цiлим потоком докорiв, гiрких спогадiв, важкихдум, що нагромаджуються, спричиняють посилення почуттiв болю, образи вiдкривд, яких зазнав герой через байдужiсть коханої. Нестримний потiкемоцiй раптово обривається рiзким поворотом думки: “О, нi! Являйся,зiронько, менi хоч увi снi!” Мотивацiя змiни в настроях герояздiйснюється з допомогою емоцiйного образу гарячого серця, яке безщастя, в турботах буденщини, “неначе перла у болотi, марнiє, в’яне,засиха”. Коли дiйсне щастя обминуло героя, нехай хоч його привид вобразi коханої проходить до нього у снi, щоб оживити i заспокоїтизмучене серце.
Складний мотив неподiленого кохання, як єднiсть радощiв i муки, тонкорозвиває Iван Франко у вiршi “Ой, ти, дiвчино, з горiха зерня”. Обличчядiвчини, вся її юна горда постать прекраснi i гармонiйнi, однак саме цядiвоча привабливiсть є джерелом бентежних почувань героя. Виснажений,спустошений i надломлений, лiричний герой залишається на одинцi з собою.Але вiн не дає розгорятися полум’ю, яке б стало на перешкодi його працiй боротьбi. I продовжували лягати на папiр рядки у спогадах почуттiвминулих лiт:
Розвiйтесь з вiтром, листочки зiв’ялi,
Розвiйтесь, як тихе зiтхання…
I далi, бажаючи бодай трохи розповiсти людям про хмари i свiтле небонещасливого кохання:
В зiв’ялих листочках хто може вгадати
Красу зеленого гаю?
Iсторичним було прагнення поета розкрити своє вразливе серце для новихпочуттiв, може й таких, якi навiчно увiйшли б у його життя. I такiпочуття, хай на час, приходили.
Маревом пройшли через життя поета Ганна, сестра Михайла Павлика i ЦелiнаЖуравська (Зiгмунтовська), якi стали щирими його друзями. Дружба взялагору у почуттях до власної дружини, Ольги Хоружинської, до сiльськихучительок Ольги Бєлiнської, Уляни Кравченко, якi подiляли думи iсподiвання Франка, подихом краси i молодого запалу розвiювали йогосамотнiсть.
А вона у тужливих спогадах зливалися з його пера, добудовуючи величнуспоруду “Зiв’ялого листя”, в стражданнях якої поет залишав ся красивим.