“Українська пiсня – це генiальна поетична бiографiя українського народу” (Олександр Довженко)

“Українська пiсня – це генiальна поетична бiографiя українського народу”(Олександр Довженко)
Без пiснi, що менi оспiвала мати,
Я навiть дня прожити би не змiг.
/ В. Вихрущ /
Горять у вогнi часу храми i фортецi, пергаменти лiтописань, розсипаєтьсяна порох матерiальна культура, iржавiють i розчиняються у землi знаряддяпрацi. Але залишаються майже в первозданному виглядi мова i пiсня -незнищеннi скарби, котрi, хоч i забарвленi вiдтiнками епох, пошарпанiвiтрами вiкiв, несуть у собi безсмертну душу народу.
Великий наш народ i великi, прекраснi його духовнi скарби; серед них ужевiки вечiрньою i свiтанковою зiрницею висяює, тривожить, бентежить iрадує серце людей народна пiсня, де в одно, як три казковi дороги,зiйшлися нетлiнне слово, глибина душевностi, чарiвнiсть мелодiї.
Скiльки їх, виплеканих талановитим українським народом, вилетiло iз йоговуст та й полетiло пiснею через вiки i роки. Пiснi iсторичнi, козацькiта чумацькi, пiснi-веснянки, обжинковi, колисковi, лiричнi, пiснi прокохання. Долю-життя своє переспiвав наш народ у пiснi.
Перелетiмо на крилах пiснi у давно минуле, в отi хмарнi, неспокiйнiчаси, коли неволя та недоля ламали крила i життя нашого народу, колиординцi та яничари на торговицях трьох материкiв продавали дiтейУкраїни:
Зажурилась Україна,
Що нiгде прожити:
Гей витоптала орда кiньми
Маленькiї дiти,
Ой маленьких витоптала,
Великих забрала,
Назад руки постягала,
Пiд хана погнала.
Лише кiлька рядкiв, а який страшний свiт лихолiття, свiт журби, стогону,навiть через столiття, оповиває нашi душi. Народну мужнiсть i звитягутих сивих часiв найвиразнiше вiдчуваємо в козацьких пiснях. Хiба ми незахоплюємося силою, вiдвагою, рiшучiстю козака Морозенка? Ординцi живцемвирвали у нього серце, вже мертвий стоїть вiн на Савур-могилi й дивитьсяна свою Україну. Це пiсня-заповiт вiдданостi рiднiй землi. А думи, аiсторичнi пiснi про боротьбу проти польської шляхти, пронацiонально-визвольну боротьбу. I Кармелюк, i Сiрко, i козак Голота -вони теж героїчна сторiнка українського народу, оспiвана в пiснi. Набезкраїх українських степах, на безмiр’ї дикого поля минулих рокiвнародилась чумацька пiсня. Бiднiсть, нестатки гнали чумакiв у дорогу.Зрiдка в чумацьких пiснях озиваються мотиви радостi, щасливого кохання,а найбiльше – у них бринить безталання вбогого:
Гей! Гей! Гей! Та хто горя не знає,
Та нехай мене спитає, та гей!
Гей, гей, гей! Та вирiс я в наймах, i неволi,
Та не знаю нi щастя, нi долi, гей!..
те, ось бренькнула струна бандури – i полилася некваплива розповiдь прокрiпаччину i рекрутчину. Цi пiснi – присуд ганебному крiпосництву iкрiпосникам. Через складнощi життя, нестатки, безрадiсть, нещастя нашнарод зумiв пронести безмiрну людянiсть, сердечнiсть, любов. Нiжнiстю iлюбов’ю сповненi колисковi пiснi. Колискова – це пiсня материнсь коїдушi, безмежної любовi й ласки, неповторної нiжностi:
Коли м’який, ласкавий, тихiй вечiр
Лягає спати у траву шовкову,
Сон нiжний землю обiйма за плечi –
Тодi я чую неньки колискову.
Люблять дiти, i я згадую, як любила, коли сон заколисує, слухатиласкаву, нiжну мамину пiсню. I як прикро зараз, часом, але бiльшiстьмолодих мам не знають колискових, а спiвають дiтям свої улюбленi пiснi.Але ж такi пiснi не зможуть заронити у дитячi душi зернятка народноїпiснi. Ми зобов’язанi терпеливо i мудро причащати дiтей цiлющою росоюнашої пiснi, розквiтлої ще раз, почутої заново, щоб кожне словозазвучало в нiй неповторним акордом. А з якою насолодою ми сприймаємопiснi про кохання. Скiльки їх – море! Вони ввiбрали у себе всюрозмаїтiсть почуттiв, усю таємничiсть i глибину людської душi, але це нетiльки “чистi” пiснi про кохання, про нiжнiсть закоханих сердець, тут митеж почуємо вiдгомiн iсторiї. Згадаймо такi перлини, як “Козаченьку,куди йдеш?” або “На добранiч усiм на нiч”:
Ой чи явiр, чи не явiр,
Чи зелена та яворина,
Помiж всiма дiвоньками
Тiльки менi ти одна мила.
Пiснi про кохання, лiричнi пiснi перекидають мiсток iз давнини усучаснiсть. Ми захоплюємося спiвом прекрасних українських спiвачок СофiїРотару i Надiї Шостак, Таїсiї Повалiй та Iрини Бiлик. Нiна Матвiєнкочарує: так i линеш на лебединих крилах у країну мрiй i надiй, великихсподiвань:
Ой летiли бiлi гуси…
А тихого лiтнього вечора чується :
Ой, чий то кiнь стоїть,
Як бiла гривонька
Сподобалась менi, сподобалась менi
Тая дiвчинонька…
Цю пiсню змiнює iнша, i ллється, лунає… барвiнковим цвiтом i громомгрiзним, доносить у наше сьогодення все те, чим жив, за що боровся й нащо сподiвався наш народ. Не випадковi Довженкiвськi слова: “Українськапiсня – це генiальна поетична бiографiя українського народу”.
А скiлькох українських митцiв надихнула пiсня на творчiсть. Шевченко,Франко, Леся Українка, Рильський, Тичина, А. Малишко, Дм. Павличковикупанi в народнiй пiснi i самi створювали такi поезiї, що просилися намузику, звучали i звучать як пiснi.
Тож треба розбудити нашу генетичну та iсторичну пам’ять через глибокевивчення, осмислення народної пiсенної спадщини, щоб народ наш шанував iплекав свою пiсню – свою вечiрню i свiтанкову зiрницю, бо пiсня душупiдiймає.