“Батько українського театру” (iсторична драматургiя Михайла Старицького)

“Батько українського театру” (iсторична драматургiя Михайла Старицького)
“Батьком українського театру” назвав Михайла Петровича Старицького IванФранко, вiдзначивши його видатну роль у становленнi й розвиткувiтчизняної драматургiї.
В iсторiю лiтератури вiн увiйшов як поет, прозаїк, видавець, перекладачтворiв росiйських та захiдноєвропейських класикiв, але найяскравiше йоготалант проявився в українському театрi, де М.  Старицький виступав iдраматургом, i автором, i режисером, i органiзатором театральних труп.
Його перу належать п’єси, в основу яких покладено гострi соцiальнiконфлiкти, характернi для пореформеної України: “Не судилось” (1881),”Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi” (1885-1887), “У темрявi” (1892),”Розбите серце” (1891), “Талан” (1893).
Ще на початку лiтературної творчостi й особливо в останнi роки життяувагу майстра слова привертали iсторичнi теми. Старицький – авторбагатьох iсторичних романiв i повiстей, а також драм “БогданХмельницький” (1887-1896), “Маруся Богуславка” (1897), “Остання нiч”(1899), у яких реалiстично зображено минуле українського народу, йогогероїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовникiв i польськоїшляхти.
одночас звичайних реальних людей. З усiх героїв п’єси мене, звичайно,захопив образ Богдана Хмельницького. При всiй складностi iсуперечливостi постатi гетьмана як державного дiяча, що став на чолiукраїнського народу в один з найтяжчих перiодiв його героїчної iсторiї,вiн змальований Старицьким правдиво, з любов’ю i щирою симпатiєю.
До творiв, побудованих на фольклорному матерiалi, належить i драмаСтарицького “Маруся Богуславка” (1897), в якiй автор змалював низкуправдивих картин з iсторiї українського народу, пов’язаних з йогоборотьбою проти турецьких загарбникiв. Перед нами постають нашiспiввiтчизники, полоненi турецьким пашою та його пiдручними, що жорстокоз ними поводилися. Їхню непокору в неволi й оспiвав Старицький у своїйзнаменитiй п’єсi. Та головна його увага – Маруся Богуславка, яка, ставшидружиною Гiрея, заспокоюється на деякий час. Але ми згодомпересвiдчуємося, що душа її все ж належить Українi, бо жiнка без ваганьзвiльняє з рабства козакiв i сама хоче повернутися на Україну.Розриваючись мiж материнськими почуттями i тугою за рiдною землею, вонапомирає на руках у матерi та Сахрона. У трагiчнiй розв’язцi творувисловлена думка: той, хто зрадить батькiвщину, зречеться зарадиособистого, мусить загинути.
Драма “Оборона Буншi” (1899) змальовує один iз трагiчних моментiвборотьби українського народу проти шляхетсько-польських загарбникiв ужепiсля Переяславської ради. П’єса наснажена могутнiм пафосом справжньогонародного патрiотизму, любовi до своєї вiтчизни, бо сам народ беренайактивнiшу участь у подiях: усi знають, що йдуть на вiрну смерть, аленiхто не вагається, бо треба допомогти з’єднатися силам Хмельницького iБогуна. Звертаючись до складних i драматичних перiодiв iсторiїукраїнського народу, показуючи героїв своїх iсторичних творiв сповненимисили i душевної краси, Старицький виявив вiру в краще майбутнє України.