Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І.Я. Франка „Зів’яле листя”

Збірка поезій Франка “Зів’яле листя” з підзаголовком “Лірична драма” створювалась більше десяти років (1886— 1896) і вийшла у 1896 р. То були найтяжчі роки в житті Франка. Він зазнавав текучих ударів з боку шляхти, урядових кіл. Його було звільнено з роботи і цим позбавлено засобів існування. До того ж поет не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою дівчиною — Ольгою Рошкевич, до якої він серцем линув і з якою прагнув поєднати своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки. “Лірична драма” складається з трьох частин. У перших двох частинах збірки “Зів’яле листя” вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Поет глибоко переживає втрату коханої, ніжно говорить про її красу, виявляє палку, невгасиму любов до неї:

Я понесу тебе в душі на дні.

Облиту чаром свіжості й любови.

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні..

Ліричні поезії “третього жмутку” — найсуб’єктивніші. Провідне в цих поезіях — пекельні переживання поета, викликані жорстокими умовами життя та нещасливим коханням, що довели його до відчаю. Він вирішує покінчити життя самогубством. Але ліричний герой “Зів’ялого листя” не покінчив з собою. Душевні страждання поступилися перед покликами музи.

Багато поезій з ліричної драми “Зів’яле листя” Франко написав на зразок народних пісень. Композитор М. Лисенко не раз звертався до поезій цієї збірки і поклав на ноти кілька з них.

Лірична поезія “Червона калино, чого в лузі гнешся?” написана в стилі української народної пісні і нагадує відому народну пісню “Червона калино, чого в лузі стоїш…”

Поезія “Червона калино…” написана у формі діалога між червоною калиною і дубом, що характерно для народної пісні. В образі червоної калини уособлено вродливу дівчину, а в образі дуба — молодого парубка. Дуб у творі виступає як символ сили. Він звертається до калини:

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?..

З глибоким сумом калина відповідає, що не жаль їй свого пишного цвіту. Світло вона любить, насолоджується ним. Буря і грім для неї теж не страшні. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили, тому вона не може рости вгору.

Засобами уособлення поет майстерно відобразив у прагненнях калини до світла і сонця — любов до життя, важкі переживання людини за гірку долю свою. Поезія відзначається ліризмом і музичністю. Вона покладена на музику композитором Надененком і виконується у стилі народних пісень.

Вплив народної пісні позначився на формі і змісті багатьох поезій збірки “Зів’яле листя”. Ряд ліричних поезій цієї збірки “Безмежне поле”, “Ой ти, дівчино, з горіха „Зерна”, “Не минай з погордою”, “Твої очі, як те море” покладено на ноти.

Особливою чарівністю відзначається чудовий вірш І. Франка “Чого являєшся мені у сні?”. Ліричний герой з сумом запитує у своєї долі, чого ввижається йому уві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов’ю серце:

Чого являєшся мені у сні?

Чого звертаєш ти до мене?

Чудові очі ті ясні,

Сумні

Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука посилила в його серці жагучу скорботність, хвилювання. Глибокі свої переживання він висловлює в сумних піснях:

В життю ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні — пісні.

Поет звертається до своєї зіроньки коханої з проханням з’являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти його стомлене серце.

У поезії “Не раз у сні являється мені” також оспівуються високі почуття любові.

Не раз у сні являється мені,

О люба, образ твій, такий чудовий,

Яким яснів в молодощів весні,

В найкращі хвилі свіжої любови.

Поезія “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” написана на зразок української народної ліричної пісні. Порівнянням, властивим народній пісні, Франко описує красу дівчини, яка чарує думу закоханому у неї ліричному героєві, пробуджує у нього палкі почуття любові.

Чом твої очі сяють тим чаром.

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

Народнопоетичними засобами І. Я. Франко відтворює драматизм палкої любові героя ліричної драми, показує суперечливість його почуттів. Для нього мила, яку він втратив, водночас є радощі і горе. Лишилась тільки невгасима любов, яка ранить його серце.

Поезія “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.

І. Я. Франко залишив величезну спадщину — поетичні, прозові, драматичні твори, літературознавчі, історико-економічні і філософські наукові праці. Його славне ім’я стоїть поруч з іменами Шевченка, Коцюбинського, Лесі Українки. Вірний син України, глибоко і безмежно відданий інтересам свого народу, борець за його свободу і щастя, прапороносець його безсмертної творчої сили — таким знає Івана Франка український народ і за це шанує його із покоління в покоління.