А лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям (за повістю “Гуси-лебеді летять…”)
Коли видатний письменник дивиться на небо, він, мабуть щось хоче побачити там? Ні, він згадує своє дитинство, і вже перед нами стоїть маленький хлопчик Михайлик, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадується матуся, Ганна Іванівна, така добра, ласкава, невтомна трудівниця. Саме вона навчила свого сина, любити кожну травиночку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звуки далеких звонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.
А скільки доброго зробили для Михайлика батько, дід Дем’ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Усе. дитинстві) було сповнене незвичайним, романтичним, казковим, — все це оточувало майбутнього письменника змалечку. Вже через багато років Михайло Панасович Стельмах у своїх чудових повістях «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір» про все це розповість своїм читачам. І кожен із нас зможе побачити перед собою образи простих, добрих, щирих трударів, серед яких пройшли дитячі роки малого Михайлика. Якось хлопчик побачив виставу в сільській хаті-читальні. Враження було таким сильним, що він сам вирішив написати п’єсу.
Стільки ночей він працював над нею! Але написав! Може, це було дещо наївним, але щирим, а вже потім, через багато років, цей потяг до письменства переріс у талант. Було у письменника нелегке життя: навчання, служіння у лавах Червоної Армії, війна, госпіталь, лікування. Навіть у такі моменти Михайло Стельмах писав про свою любов до землі, про страшні часи, коли гинуть друзі. Але після перемоги з’явилися інші твори, такі різноманітні і цікаві. Автор пише і вірші, і романи, і п’єси, і кіносценарії, і повісті, і статті. Але все-таки перевагу він надає прозі, особливо романам і повістям. Червоною ниткою через його творчість пройшла любов до людей, до землі.
Якось автора спитали про роль сюжету в літературному творі, на що М. Стельмах відповів: «Сюжет — вигадане слово. Я не визнаю його і цураюсь, як домовика». В цьому і простежується своєрідність композиції у творах письменника. Скільки їх було написано, але дитячі спомини про друга Петра, про книжку «Пригоди Тома Сойера», яку так хотілося почитати, про дівчинку Любу, — все це залишилося в пам’яті письменника і його незабутній повісті «Гуси-лебеді летять», де малий Михайлик переживає стільки подій у своєму дитячому житті. І сам Михайло Стельмах був гарним батьком для свого сина та дочки, ростив їх у любові, розповідав про все те, що так любив із дитинства. Саме тому, мабуть, молодому поколінню так подобаються твори цього письменника.
