Інтимна лірика Максима Рильського (за поезією «Яблука доспіли»)

Від поезії М. Рильського «Яблука доспіли» віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одно мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує:

• Яблука доспіли, яблука червоні!
• Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
• Вже й любов доспіла під промінням теплим,
• І її зірвали радісні вуста.

Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж «зривають», коли вони «достигнуть під промінням теплим». Герой відчуває, що для його кохання, як і для яблук, минуло літо і настала осінь. Ось тому:

• …У серці щось тремтить і грає,
• Як тремтить на сонці гілка золота.
• Ось-ось настане мить розлуки — і кохання згасне.
• Усвідомлюючи це, ліричний герой у розпачі благає свою кохану:
• Поцілуй востаннє, обніми востаннє.

Отже, в основі вірша — філософська думка про минучість кохання. Цю проблему поет розв’язує так:

• Вміє розставатись той, хто вмів любить.
• Саме в цих рядках — головна ідея твору.

Кохання — минуще лише той зуміє віднайти душевний спокій, хто по-справжньому кохав, не розмінюючи своїх почуттів.