Уславлення рідної мови в поетичній творчості Максима Рильського та Володимира Сосюри

Українська мова! Скільки невимовних страждань випало на твою долю! Спокон-піку тебе не визнавали як самостійну мову, забороняли, намагалися стерти з людської пам’яті. Про це з болем у душі розповідає у своєму вірші «Рідна мати» М. Рильський.

• Цареві блазні, раби на розум і на вдачу,
• В ярмо хотіли запрягти
• її, як дух степів, гарячу,
• І осліпити, й повести
• На чорні торжища незрячу.

Але рідна мова зберегла свій величаво-гідний дух, вітрам наперекір цвіло рідне слово.

Там зводився язик вогеневий, Там пісні полум’я росло.

Свою любов до рідної мови М. Рильський виражає у порівнянні її слова з «вишневою ніжністю пелюстків».

Володимир Сосюра підкреслює значення мови в житті народу у вірші «Як не любити рідну мову»:

• Поет вважає, що
• Вона, як світла хор в ефірі, Як білий, весняний сад…!
• …мова — не душа народу, народ без мови — не народ.

У найтяжчі часи війни рідне слово було не менш важливе, ніж хліб чи зброя. Воно підтримувало людей, зміцнювало їхню віру в перемогу над ворогом. Як найбільший скарб повинен берегти свою мову народ. 1 не тільки від забуття. Красу і чистоту рідного слова треба так само плекати, як і парость виноградної лози.

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде.

• Мова — це духовна скарбниця нації. У ній — мудрість народу, багатовіковий досвід, любов і гнів народу.
• Нема
• Мудріших, ніж народ, учителів, У нього кожне слово — це перлина. Це праця, це натхнення, це людина.
• Страшно, коли люди забудуть рідне слово, відречуться від нього. Володимир Сосюра застерігає молодь:
• Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.
• Жодна мова світу не передасть так наші думки, биття сердець, як не зробить рідне українське слово.