Вічна юність серця поета Сосюри
Володимир Сосюра прийшов у поезію юнаком із задумливими вишнево-карими очима. Він приніс у літературу прекрасні пісні, в яких бриніла любов. У найбуденніших речах Сосюра знаходив щось таке, що робило їх високими і піднесеними; прості зрозумілі образи наповнював душевністю і теплом. У кожному рядку його творів звучить щирість і безпосередність, і тому не одне покоління зберігало у своєму серці дорогу інтимно-щиру поезію Сосюри.
Володимир Сосюра був народжений для поезії, вона була його єдиним заклят-тям, важкою роботою і прекрасним відпочинком, хлібом насущним і творчою насолодою. Він часто помилявся, писав на потребу дня, оспівував примарливі ідеали, але все те він робив щиро, ніколи не приховував у собі, не грався у дволикого Януса, а все виносив на людський суд. Незлоблива вдача, по-юнацькому відкрита і вразлива натура дихала безпосередністю і мужністю. Поет усе життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в рідну землю, в кольори неба. Його поезія — це один великий твір про людину і її світ. Його твори, довірливі, щирі, безманір-ні, були співом відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної душі. Своєю задушевністю, теплом, інтимністю, тембром Сосюра ні на кого не схожий.
Володимир Сосюра часто виступав перед слухачами. У роки Великої• Вітчизняної війни його запрошували в госпіталі, де він читав свої твори пораненим бійцям, які пройшли через бої, дивилися смерті в очі, втрачали товаришів. Сосюра лагідним і співучим голосом читав вірші про кохання, про ніжність і тривогу, про
вечір, який упав на коліна і руки простяг золоті там, де холодом запахли трави; про стареньку матір, яка проводжає синів у далеку дорогу. І, слухаючи поетів голос, суворі, мужні люди не могли втримати скупих сліз.
Виступаючи перед різними людьми, Сосюра вмів якось непомітно переступити оту невидиму межу між собою і аудиторією. Він читав свої вірші без ефектної модуляції, без надмірного жестикулювання, читав по-дитячому довірливо. Ця його манера природно гармоніювала із ширістю поезії і викликала довіру в слухачів. Він не допускав у свою поезію недомовок, туманних натяків, гри в підтекст. Про найінтимніше поет говорив відверто, не ховаючи своїх почуттів, болю й сумнівів, довіряючи читачам і слухачам, розраховуючи на їхній душевний відгук. Усе це скорочувало відстань між поетом і читачем настільки, шо вони могли промовляти один до одного серцем.
Володимир Сосюра любив травень і голубий колір. Із цієї любові народилася безсмертна, повновода, голуба ріка його поезії, як безсмертними є і її витоки.
Володимир Сосюра був народжений для поезії, вона була його єдиним заклят-тям, важкою роботою і прекрасним відпочинком, хлібом насущним і творчою насолодою. Він часто помилявся, писав на потребу дня, оспівував примарливі ідеали, але все те він робив щиро, ніколи не приховував у собі, не грався у дволикого Януса, а все виносив на людський суд. Незлоблива вдача, по-юнацькому відкрита і вразлива натура дихала безпосередністю і мужністю. Поет усе життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в рідну землю, в кольори неба. Його поезія — це один великий твір про людину і її світ. Його твори, довірливі, щирі, безманір-ні, були співом відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної душі. Своєю задушевністю, теплом, інтимністю, тембром Сосюра ні на кого не схожий.
Володимир Сосюра часто виступав перед слухачами. У роки Великої• Вітчизняної війни його запрошували в госпіталі, де він читав свої твори пораненим бійцям, які пройшли через бої, дивилися смерті в очі, втрачали товаришів. Сосюра лагідним і співучим голосом читав вірші про кохання, про ніжність і тривогу, про
вечір, який упав на коліна і руки простяг золоті там, де холодом запахли трави; про стареньку матір, яка проводжає синів у далеку дорогу. І, слухаючи поетів голос, суворі, мужні люди не могли втримати скупих сліз.
Виступаючи перед різними людьми, Сосюра вмів якось непомітно переступити оту невидиму межу між собою і аудиторією. Він читав свої вірші без ефектної модуляції, без надмірного жестикулювання, читав по-дитячому довірливо. Ця його манера природно гармоніювала із ширістю поезії і викликала довіру в слухачів. Він не допускав у свою поезію недомовок, туманних натяків, гри в підтекст. Про найінтимніше поет говорив відверто, не ховаючи своїх почуттів, болю й сумнівів, довіряючи читачам і слухачам, розраховуючи на їхній душевний відгук. Усе це скорочувало відстань між поетом і читачем настільки, шо вони могли промовляти один до одного серцем.
Володимир Сосюра любив травень і голубий колір. Із цієї любові народилася безсмертна, повновода, голуба ріка його поезії, як безсмертними є і її витоки.
