Ідея безсмертя народу в романі М.Стельмаха «Правда і кривда»

Екзаменаційні твори з української літератури. Війна 1941-1945 років принесла багато горя і страждань нашому народові. Тисячі людей загинули, сотні тисяч залишилися інвалідами, але все-таки здобули перемогу. Ті, котрим вдалося повернутися з війни, продовжували своє життя, шукаючи близьких.і рідних. У романі «Правда і кривда» Михайло Стельмах показує українське село в останні роки війни та перше позоєнне літо, переборення хліборобами труднощів у відбудові народного господарства, а головне — одвічну боротьбу правди і кривди, добра і зла.

Але М.П.Стельмах був радянським письменником, і в силу певних обставин він був вимушений вихваляти комуністичний спосіб життя. Хоча, на мою думку, якби тоді в колишньому Союзі була справжня демократія, то письменник трохи по-іншому змалював би образи радянських людей, бійців Червоної Армії.

Він міг би глибше показати загарбницький характер більшовицької ідеології та її прибічників.

Головний герой твору «Правда і кривда» Марко Безсмертний — уособлення найкращих рис українського народу: незламної волі, стійкої віри в краще майбутнє держави.

Тисячі мужніх і відданих українських синів були обмануті комуністичною ідеологією «старшого брата», який «натравлював» українця на братовбивчу війну — українець проти українця. Одні з них боролися за свою державу, за самостійну Україну, а інші — за Україну підневільну в складі більшовицької імперії.

Одним із таких бійців був і Марко Безсмертний. Ми зустрічаємося з ним, відкриваючи першу сторінку книжечки. Початок твору — основні події та вирішальні битви найжорстокішої  війни.   1945  рік.   Марка  поранено  в   ногу.   Він лежить у церкві під образом святого Георгія. Поряд із ним знаходиться і багато інших бійців, які потребують медичної допомоги. Коли в церкву зайшов полковник і спитав, чи тут Марко Безсмертний, то один із поранених відповів: «Тут усі безсмертні!» У цих словах ключ до розуміння цілого роману. Коли санітари принесли Марка в підземелля, хтось шарпнув за ногу, потім за другу й здивувався: «Ви погляньте на цього новака — у нього замість онуч роздертий есесівський прапор». «Топчу фашизм! Топчу кривду!» — хотів сказати Марко, але слова його були такими кволими. У тому бою сміливий солдат підбив п’ять німецьких танків, урятував село. Про його героїзм люди складали легенди. Не випадкове й прізвище мужнього воїна — Безсмертний. Уособлюючи кращі риси народу в образі Марка, автор не дає своєму героєві померти. Пораненого відвезли в госпіталь, там йому ампутували ногу. Ось таким покаліченим, на милицях, повертається він у рідне село.

Маркові, як кожній справжній людині, властива скромність. Ідучи по дорозі додому, він заходить до однієї жінки в хату. І — диво: на стіні у неї його портрет. На запитання «Чий портрет?» жінка розповіла про героя Безсмертного, рятівника села. Марко не зізнався жінці, що це він, а лише заперечував перебільшену славу.

Не зненависть живить ідейний світ Безсмертного, а несказанна любов до краси, до правди, до життя. Тому цілком закономірним є те, що, повернувшись інвалідом з війни, Марко не замикається сам у собі, а дивиться на все очима людей, допомагає односельцям добрими словами, порадою, думає, як засіяти поле, не маючи ні зерна, ні пального. «Хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, я буду до останнього служити людям», — такі його слова.

Тому й тягнуться до Марка люди, обирають його головою колгоспу. Він — чесний, не користолюбець і не кар’єрист. Хоче, щоб у сиріт і вдів був хліб на столі. Марко допомагає всім односельцям і лише в останню чергу думає про себе. «Я ж казав, що почну будуватися останнім», — стверджує він. Про велику людяність героя говорить і те, що він у своїй землянці дає притулок сироті Хведьку. Зворушує читача Марко і глибокою ніжністю своєї душі. «Не бійся, маленьке, я ніколи не кривдив ваш рід…, — говорить він до покаліченої пташки. — Чуєш, не вмирай…, живи і виводь свою пісню, виводь діток, бо як не буде птахів, то людське серце стане черствішим».

Безсмертний уміє цінувати жіночу красу, працю, материнство й учить цьому жорстокосердця Безбородька. Бо якщо збайдужіти й переступити через ці священні для кожної людини поняття, «то куцішою стане любов і віддаль між людиною і мавпою».

У Марка с особлива турбота про наймолодше покоління — дітей. Він розуміє, що їх змалечку треба вчити «людяності, добру», бо «дитячі сердечка мають бриніти любов’ю, наче деревця весняним соком».

Розкриваючи образ Безсмертного, автор торкається суспільно гострих проблем. Тому Марка цікавить усе: чому низька вартість трудодня, чому нема зацікавленості у колгоспника. Неабияку сміливість потрібно було мати письменнику, щоб так відкрито говорити про гірку долю хлібороба. Безсмертний розуміє окремі тіньові сторони керівництва сільським господарством. «Але кому про це скажеш? — журиться він — На самоті поспівчувають тобі…, а заїкнешся десь на нараді-ворожу вилазку пришиють».

Марко безкорисливий, доброзичливий, чуйний. Навіть коли Безбородькр відмовляється від своєї дитини. Безсмертний іде назустріч Марії Покритченко, пропонуючи її записати дитину на його прізвище. Разом із тим він твердий і непохитний у боротьбі з ворогами. Ще будучи на війні, він, як і тисячі чесних людей, був обманутий комуністичною ідеологією, вірив, що, знищуючи фашизм, знищить усе огидне, потворне. Але повернувшись додому, знову вступає у двобій з неправдою, яка засіла навіть у вищих керівних органах. Марко — партійна людина. Це, на мою думку, данина часу. Хіба зміг би М.П.Стельмах у радянські часи писати по-іншому, зобразити позитивного героя без партквитка? Безсмертний не злякався ні погроз, ні анонімок Безбородька, Шавули, Киселя, Мамури. Ці люди дбають лише про себе. Змальовуючи їхні мізерні власницькі інтереси, боягузство, зрадництво в роки війни, здатність до наклепів і обмов, автор ще більше підкреслює ту велику прірву, яка розділяла Марка і цих духовно бідних людей. Бюрократизм, бездушність, недовір’я, підозра — це ті страшні кривди, страшні болячки, про які відкрито говорить письменник у творі. Безсмертний, дивлячись на все з позицій народу, правди, звертаючись до районного чи вищого керівництва, майже не знаходить відповіді на свої «чому». Автор цим показує, яка недосконала і прогнила вся комуністична система.   Наприклад,   змальовуючи  образ  Чорноволенка   (саме

прізвище чого варте), письменник підкреслив, що є такі замасковані вороги, які вірять, що настане їхній час, коли вони будуть потрібні державі. Отже, М.Стельмах застерігає, що не все гаразд у суспільстві.

Пережити і здолати ці труднощі може тільки великий народ. І безсмертним він буде лише тоді, коли житиме по совісті, по правді, а з кривдою вестиме нещадну боротьбу.

Тому Марко Безсмертний не один. Він мас багато однодумців і друзів. Це Григорій Задніпровський, старий Євген Дибенко, Борисенко. Також найкращі риси трудящих втілено в образах Броварника, Василя Триг.айводи, Петра Гайшука. Далеко не всі з них комуністи. Але вони тягнулися до Марка, підтримують його, бо він, за словами сільського конюха Євмена Дибенка, «в душі має понятіс і до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святого». Розкриваючи ці образи, письменник показує красу і силу дружби, перемогу правди і величі життя, ідею безсмертя українського народу.

Отже, роман «Правда і кривда» — це розповідь про трудову перемогу народу у війні, про велич його подвигу і безсмертя.