Неможливість однолінійної оцінки жіночих образів Т. Шевченка

Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. Вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний тніт, а на панщині працювала без відпочинку. На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, накладали на себе руки! Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові. Назви його творів: «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Сліпая», «Мар’яна-черниця» та інші – не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.

* Кожна жінка-жертва для поета рідна.
* Він плаче Ті слізьми, мучиться її муками.

Переживши сам злидні, нестатки і найтяжчі поневіряння, Шевченко при зображенні страждань Катерини в ліричних відступах поеми висловлює свої думки й почуття з приводу життя жінки та її маленьког® сина. Він живе їх болями, він журиться разом зі своєю героїнею, коли вона стала покриткою: Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою? Поет проливає «добрі сльози» разом з своєю героїнею по дорозі на Москву, де вона сподівається знайти свого коханого.

Отак від вишневого саду шляхами горя і поневірянь, крізь снігову хуртовину аж до ополонки – таку долину печалі пройшла Шев-ченкова страдниця – жертва панської розпусти. Ганна ж з поеми «Наймичка» теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни – материнський подвиг. Вона відмовляється бути навіть весільною матір’ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

Скривджена паном дівчина, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят Наталю та Івана. Панбатько віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам:

* …Діточок шукаю. Наталоньку!
* Ні, ні, ні! Я шукаю пана Розірву…

Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто знівечив жіночу честь, гідність і щастя.

Вже в поемі «Сліпая» поет змальовує не тільки поневіряння покритки, а й помсту над паном-спокусником. Носителем цієї помсти є дочка сліпої – теж кріпачка, Оксана, яка божеволіє, вбиває пана і підпалює панський будинок. Мотив помсти ще більше розвинутий в поемі «Марина», де мати просить божевільну доньку йти спати, а не тривожити людей своїм криком і піснями. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Збожеволівши, мати

* Селом ходить – то співає,
* То страшно голосить…
* Діти бігали з паліччям
* Удень за вдовою по вулицях
* Та, сміючись, дражнили
* Совою…

Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі «Титарівна» дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним парубком Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це:

* Громадою осудили
* І живую положили
* В домовину й сина з нею
* Та й засипали землею!

Є в Кобзаря й жартівливі поезії про веселу життєрадісну українську жінку, скажімо, у вірші «Утоптала стежечку». Як бачимо, знеславлені дівчата з байстрятами попід тином; крі-пачка-невольниця, що «пшеницю на панщині жне», а її опухла дитина приречена на голодну смерть; мати «Слепая» – жертва панської розпусти; мати – «сова», що її безвихідна кривда кріпацького життя привела до божевілля, і трагічна постать матері – «відьми»; багатостраждальна наймичка Ганна, позбавлена права називатися найкращим на землі словом «мати», а також месниці Оксана, Марина – усе це вершини Шевченкового поетичного духу.

Образ матері український Кобзар піднесе з кріпацьких низин до вершин вічності, його невмируще:

* Врага не буде, супостата
* А буде син, і буде мати,
* І будуть люде на землі,

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли нарешті ми взялися за будівництво власної хати, бо як казав незабутній Тарас:

* В своїй хаті своя правда
* І сила, і воля.