Утвердження споконвiчних етичних цiнностей у байках Леонiда Глiбова

Лiтературна спадщина Леонiда Глiбова дуже багата
Ї вiд пiсенно-лiричних творiв до вiршiв-загадок, жартiв. Працював видатний
украïнський письменник у царинi художньоï прози. Але найбiльше визнання
вiн здобув як неперевершений байкар, який правдивим художнiм словом вiддано служив
iнтересам свого народу. Тому байки Л. Глiбова стали своєрiдним символом добра та
благородства, бо, черпаючи вiд народу мудрiсть, вчили добропорядностi, честi,
гiдностi та iншим споконвiчним морально-етичним цiнностям.
Такою є байка “Мальований стовп”, написана у 1891 роцi. Гостра i злободенна за
змiстом, вона виступає проти тих, хто, вiдiрвавшись вiд свого “кореня”

Ї народу, зраджував його, виявляв байдужiсть до його iнтересiв, ставав черствим,
бездушним Стовпом. Для украïнцiв культ родового кореня завжди був святим,
тому люди, якi нехтували ним, викликали до себе почуття зневаги. Батькiвське
корiння
Ї це найвища цiннiсть у життi людини; з ними й виростає любов до свого народу i
своєï землi. Для того, хто заради “мальованоï” краси вiдривається вiд
нього, “свiт не той” ï “доля вiдцуралась”. Стовповi Л. Глi-бов протиставляє
чарiвну природу, сповнену життя, i цей контраст ще бiльше пiдсилює повчальну
мораль байки.
Морально-етична проблема порушується i в байцi “Цуцик”, де сатира байкаря
спрямована на висмiювання лакейства, паразитизму, лицемiрства, егоïзму та
прислужництва. Цiкаво, що, змальовуючи двох собак, автор дає одному кличку Бровко,
а другого узагальнено називає Цуциком (вiн навiть власного iменi не вартий, бо не
заслужив його через паразитично-егоïстичний спосiб життя). Загальновiдомо, що
украïнцi завжди славилися своïм сумлiнним трудолюбством. Таким є Бровко:
вiн чесно несе свою службу: “Двiр стережу i день, i нiч”, хоч шани за своє вiрне
служiння не має, йому доводиться терпiти знущання вiд хазяïна. Цуцик живе
ситим i паразитичним життям:
I м’яко спать менi, i ласо можна ïсти,
I бiгаю не в бур’янах,
Сухенькi лапки, хвостик чистий…
Яка ж цiна цьому “щастю”? Байка визначає ïï словами Цуцика-пристосуванця:
“На заднiх лапках я по-вченому служу”. Та Глiбов невипадково вкладає у слова цього
нероби фразу: “Я те роблю, чого ти не зумiєш”. I цим самим пiдкреслює, що чесному
трудiвниковi не притаманний такий угодницький i паразитичний спосiб життя. Крiм
того, як i у “Мальованому стовпi”, ми виразно вiдчуваємо тему знехтування
своïм минулим заради ситого i “мальованого” життя. Бiльш того, байкар нiби
застерiгає, що одного разу поступившись моральними нормами, такi “цуцики” здатнi
заподiяти лихо i далi: “Скубне й Бровка, коли захоче”.
Надмiрна самовпевненiсть, висока самооцiнка й перебiльшення власних можливостей,
що в народi визначається одним словом
Ї пиха, осмiянi у байцi “Жаба i Вiл”. Цiєï теми Л. Глiбов торкнувся не
випадково, бо вона дуже близька i зрозумiла украïнському народовi, що
вiдзначається своєю чемною скромнiстю. Менi здається, що навiть образ Вола
уособлює в собi здорову силу i мораль народу, його працелюбнiсть. А от Жаба
(образ, далекий вiд поваги), надумавши зрiвнятися з ним, “З натуги луснула

Ї та й одубiла!” Мораль байки автор визначив сам: “…найлучче жити, як
милосердний Бог дає”. I хоч кожний з нас прагне досягти бiльшого, не можна ставити
до себе i до життя надмiрнi вимоги.
Ми бачимо, що за всiма байками, що викривають порушення морально-етичних норм,
звучить щира любов до людини
Ї творця добра на землi.