Морально-етичнi проблеми кiноповiстi О. Довженка “Зачарована Десна”

Майстри слова надавали важливого значення народнiй моралi, показовi ïï
впливу на формування характеру i свiтогляду людей. Шевченкiвська жага поставити
слово на сторожi поневоленого народу була провiдною зорею в життi i творчостi
кращих украïнських письменникiв.
З цього погляду заслуговує пильного аналiзу кiноповiсть О. Довженка “Зачарована
Десна”, яку без перебiльшення можна назвати найкращим автобiографiчним твором в
украïнськiй лiтературi повоєнних рокiв. Їï автор, вiдмовившись вiд
традицiйного переказу вражень дитячих лiт, нiби пiдняв завiсу над найважливiшим,
найпотаємнiшим i показав, як у трудовому середовищi формувався свiтогляд
майбутнього митця, якi об’єктивнi чинники впливали на становлення його уявлень про
прекрасне i потворне, про правду i кривду. Призмою, крiзь яку проходили враження i
роздуми зрiлого художника (а вiн завжди присутнiй у творi), стали першi уроки
народноï моралi й етики, глибоко засвоєнi малим Сашком у селянськiй
сiм’ï. Про що б не вiв мову Олександр Довженко у “Зачарованiй Деснi”

Ї про гру i пустощi свого маленького героя, нелегку працю його матерi чи батька,
невдале полювання Тихона Бобиря чи косарський талант дядька Самiйла

Ї кожна подiя оцiнюється єдиною мiркою: естетичнi критерiï художника
визначаються народною мораллю й етикою.
Основу народноï моралi, зокрема селянськоï, визначало ставлення до
працi. Знаючи цiну мозолям, важкiй роботi, селяни з повагою ставляться до
працьовитих. Праця є категорiєю етичною й естетичною. Хлiбороб завжди
вимальовувався натурою гармонiйною: працьовитiсть, врода i фiзична досконалiсть
поєднувалися з високою моральнiстю й розумом. Врода цiнувалася, коли доповнювала
працелюбнiсть людини.
Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сiна, як то бувало в родинi малого Сашка,
хлiбороби, проте, високо цiнували людську гiднiсть, чеснiсть, роботящi руки,
поетизували працю, яка виступала головним критерiєм моралi селянина.

О. П. Довженко, вихований у повазi до працi, усе життя звеличував ïï,
бачив щастя, людей i ïхню красу саме в трудi.

Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно вiдкрило очi
i на талант дядька Самiйла, який “вважавсь поганим хлiборобом”, але був
неперевершеним косарем. Вiн “обкосив би всю землю, аби була тiльки добра трава та
хлiб i каша”, i люди цiнували його, прозивали косарем, часом забуваючи справжнє
прiзвище.
З особливою любов’ю згадує О. Довженко батька-хлiбороба, його мудру житейську
мораль. Саме нелегка чесна праця, готовнiсть прийти на допомогу людям пiдносили
його, давали права письменниковi бачити батька прекрасним i гiдним поваги.

З любов’ю говорить Довженко i про свою матiр, яка любила “саджати що-небудь у
землю, щоб проiзростало”. Образ матерi постає перед нами як взiрець працьовитостi
й доброти.
“Зачарована Десна” засвiдчує, що весь уклад селянського побуту сприяє вихованню
дитини в добротi. Хата, що нiби сама виросла серед розкiшноï природи,
настроювала на це: “У нiй нiщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись

Ї можна? Милостi просимо!” Письменник не iдеалiзує це людське .житло, тiсне, по
вiкна вгрузле в землю; його вабить iнше
Ї звичаï, що вироблялись вiками, висока мораль ïï мешканцiв.

Сприяло вихованню певних моральних якостей малого героя i ставлення селян до
тварин i рослин, до природи. Добрий господар, перш нiж сiсти ïсти, догляне
худобу, домашню птицю. Така чуйнiсть була нормою народноï моралi i поведiнки.
Дiд, наприклад, умiв розмовляти з кiньми, волами, мати пестила кожну посаджену
рослину. I малий Сашко пройнявся щирим спiвчуттям до коней, яких часом дуже бив
батько; навчився хлопець бачити глибоку тугу в ïхнiх очах. Захоплювався
розвагами Рябка, мрiяв про те, щоб весь навколишнiй свiт кипiв звiрами i птахами.
Ця любов до природи, чуйне ставлення до неï породять пiзнiше чудову мрiю

Ї засадити усю землю садами, виховувати людей-гуманiстiв.
Як бачимо, у “Зачарованiй Деснi” О. Довженко, збагачений життєвим досвiдом,
звертається до тiєï пори свого дитинства, коли “свiт одкривається перед
ясними очима перших лiт пiзнання, всi враження буття зливаються в невмирущу
гармонiю, людяну, дорогоцiнну”. Разом з тим вiн критично розглядає умови, в яких
зростав, вiдверто, з сумом розповiдає про забобоннiсть рiдних, розкриває соцiальнi
причини цього. Але скрiзь наголос робиться на всьому доброму, що запало в дитячу
душу, сприяло формуванню його свiтогляду i новоï моралi нашого сучасника.