Місто, в якому я живу. Харків
Мій рідний Харків – цікаве і славне місто з видатною історією, місто, де народилися мої батьки, народився я, і, сподіваюся, народяться мої діти. Та рідним це місто є не тільки для тих, хто в ньому народився, а й для тих, хто хоч раз в ньому побував. Адже усіх своїх гостей Харків зустрічає з привітністю, радістю та любов’ю.
Територія нинішнього міста була заселена людьми ще до нашої ери, а вже у часи скіфів та сарматів поселення набуло ознаки міста, досить великого для того часу. Але неодноразові набіги кочовиків, а після і монголо-татарська навала повністю спустошили наш рідний край. Заново він став оживати лише після того, як з’явилися перші переселенці з Правобережної України, які осіли саме на місті сучасного Харкова. Це було ще до 1654 року, в період визвольної боротьби нашого народу проти польської шляхти
У часи козацтва навколо міста збудували майже неприступну фортецю. Харків оточувала стіна з величезних дерев’яних колод і рів, який був заповнений водою. В той час під фортецею було збудовано величезну кількість підземних ходів. Тоді жителями міста були ремісники, козаки зі своїми сім’ями, купці і духовенство. Поступово кількість населення збільшувалася і з часом Харків із військової фортеці перетворився у справжнє місто, яке надалі розвивалося як центр торговців і ремісників.
Серед найбільш поширених ремесел на початку XVII століття у Харкові було килимарство. Місцеві ремісники займались виготовленням килимів, так званих «коців». Їхні цехи зосереджувались на одній вулиці, через що вона згодом отримала назву Коцарська. Я дуже добре знаю цю вулицю, бо вона знаходиться у старому центрі міста і розташована неподалік від Південного вокзалу. Вона бере початок від найбільшого в місті залізничного вокзалу і тягнеться до Благовіщенської церкви. У 1896 році на цій вулиці збудували кондитерську фабрику Бормана, а у 1921 році на Кацарській з’явилася швацька фабрика імені Тінякова.
Незважаючи на свій вік, кожна вулиця мого рідного міста має не менш цікаву історію. Усі вони разом створюють наше прекрасне місто.
А ще Харків заслужено називають містом різних митців – письменників, поетів, музикантів, скульпторів, художників і музикантів. Старовинність, що інтригує, кожний куточок міста, який надихає справді піднесені фантазії і думки – це мій Харків. Це місто науки і техніки, безліч заводів, фабрик, учбових та інших, не менш важливих для суспільного життя закладів.
Харків і Харківщина для мене назавжди залишаться рідним краєм, частинкою моєї України, близькою та в той же час далекою Батьківщиною. Я душе пишаюся тим, що народився і живу у Першій Столиці України.
Територія нинішнього міста була заселена людьми ще до нашої ери, а вже у часи скіфів та сарматів поселення набуло ознаки міста, досить великого для того часу. Але неодноразові набіги кочовиків, а після і монголо-татарська навала повністю спустошили наш рідний край. Заново він став оживати лише після того, як з’явилися перші переселенці з Правобережної України, які осіли саме на місті сучасного Харкова. Це було ще до 1654 року, в період визвольної боротьби нашого народу проти польської шляхти
У часи козацтва навколо міста збудували майже неприступну фортецю. Харків оточувала стіна з величезних дерев’яних колод і рів, який був заповнений водою. В той час під фортецею було збудовано величезну кількість підземних ходів. Тоді жителями міста були ремісники, козаки зі своїми сім’ями, купці і духовенство. Поступово кількість населення збільшувалася і з часом Харків із військової фортеці перетворився у справжнє місто, яке надалі розвивалося як центр торговців і ремісників.
Серед найбільш поширених ремесел на початку XVII століття у Харкові було килимарство. Місцеві ремісники займались виготовленням килимів, так званих «коців». Їхні цехи зосереджувались на одній вулиці, через що вона згодом отримала назву Коцарська. Я дуже добре знаю цю вулицю, бо вона знаходиться у старому центрі міста і розташована неподалік від Південного вокзалу. Вона бере початок від найбільшого в місті залізничного вокзалу і тягнеться до Благовіщенської церкви. У 1896 році на цій вулиці збудували кондитерську фабрику Бормана, а у 1921 році на Кацарській з’явилася швацька фабрика імені Тінякова.
Незважаючи на свій вік, кожна вулиця мого рідного міста має не менш цікаву історію. Усі вони разом створюють наше прекрасне місто.
А ще Харків заслужено називають містом різних митців – письменників, поетів, музикантів, скульпторів, художників і музикантів. Старовинність, що інтригує, кожний куточок міста, який надихає справді піднесені фантазії і думки – це мій Харків. Це місто науки і техніки, безліч заводів, фабрик, учбових та інших, не менш важливих для суспільного життя закладів.
Харків і Харківщина для мене назавжди залишаться рідним краєм, частинкою моєї України, близькою та в той же час далекою Батьківщиною. Я душе пишаюся тим, що народився і живу у Першій Столиці України.
