Головною темою повісті «Перехресні стежки» видатного українського письменника, поета і драматурга І. Франка стала тема кохання головних героїв твору – молодого адвоката Євгенія Рафаловича та Реґіни Твардовської. За сюжетом твору адвокат у справах приїздить в повітове місто на Галичині. Саме тут він знайомиться з чоловіком Реґіни Стальським, дівчини, яка була юнацьким коханням Рафаловича.
Розв’язкою цього, на перший погляд досить простого сюжету стає оповідь про велике кохання двох людей, які зустрілися після того, як не бачилися 10 років.
Євгеній Рафалович познайомився з майбутньою своєю коханою на академічному балу. В той час він був студентом третьокурсником юридичного факультету Львівського університету. Вже пізніше Євгеній зустрічає Реґіну на вулиці і несподівано розуміє, «що вона перестає бути для нього предметом естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхідним до життя, як сонце, як тепло, як повітря».
З часом Євгеній почав брати уроки музики у тієї ж самої вчительки, у якої займалася і Реґіна. Закоханий юнак робив усе для того, щоб найчастіше бачити дівчину. А при зустрічі з Реґіною віч-на-віч майбутній адвокат відчував «розкішний перестрах», який знесилював його, паралізовував усі думки, всі бажання, всю волю. Він сидів, не чуючи і не бажаючи нічого у світі, аби тільки бачити свою кохану Реґіну. Закохавшись до нестями, Євгеній «формально уникав» Реґіни, пропускав лекції, чого до цього з ним ніколи не бувало, одиноко блукав вулицями.
Молода людина безтямно закохалася, студент відчув себе найщасливішим у світі чоловіком: «У Євгенія широко дихали груди, блищали очі, в голові фуркотіли дикі, смілі та енергійні думки». Рафалович відчував себе неначе в раю. Перепоною коханню молодих людей стала тітка Реґіни, яка насильно віддала дівчину заміж. Тітка мала владу над своєю племінницею, бо та була у неї на утриманні. Вийшовши заміж, предмет кохання Рафаловича назавжди переїздить у провінцію.
Зустрівши своє перше кохання через десять років, Євгеній бачить Реґіну зовсім іншою. Незнайомий йому спокій на обличчі колись коханої жінки надавав їй «виразу якоїсь тупості й байдужості». Та й сама Реґіна при зустрічі у міському саду каже адвокату: «Пора наших любощів минула i ніяка сила не верне ïï».
На відміну від Реґіни Євгеній дуже боляче сприймає втрату свого ідеалу, ідеалу жінки, яким для нього була Реґіна. Історія про випадкову зустріч двох людей, які колись були закохані один в одного, має трагічний фінал. Реґіна стає мимовільною вбивцею свого чоловіка Стальського, а сама тоне в річці.
Причиною усіх цих романтичних спогадів і трагічних подій письменник вважає непоборну силу кохання. І це цілком зрозуміло, адже в основу сюжету повісті «Перехресні стежки» І. Франко поклав свої стосунки з Ольгою Рошкевич – любовну драму з власного життя, дуже схожу на драму героїв його твору.
Розв’язкою цього, на перший погляд досить простого сюжету стає оповідь про велике кохання двох людей, які зустрілися після того, як не бачилися 10 років.
Євгеній Рафалович познайомився з майбутньою своєю коханою на академічному балу. В той час він був студентом третьокурсником юридичного факультету Львівського університету. Вже пізніше Євгеній зустрічає Реґіну на вулиці і несподівано розуміє, «що вона перестає бути для нього предметом естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхідним до життя, як сонце, як тепло, як повітря».
З часом Євгеній почав брати уроки музики у тієї ж самої вчительки, у якої займалася і Реґіна. Закоханий юнак робив усе для того, щоб найчастіше бачити дівчину. А при зустрічі з Реґіною віч-на-віч майбутній адвокат відчував «розкішний перестрах», який знесилював його, паралізовував усі думки, всі бажання, всю волю. Він сидів, не чуючи і не бажаючи нічого у світі, аби тільки бачити свою кохану Реґіну. Закохавшись до нестями, Євгеній «формально уникав» Реґіни, пропускав лекції, чого до цього з ним ніколи не бувало, одиноко блукав вулицями.
Молода людина безтямно закохалася, студент відчув себе найщасливішим у світі чоловіком: «У Євгенія широко дихали груди, блищали очі, в голові фуркотіли дикі, смілі та енергійні думки». Рафалович відчував себе неначе в раю. Перепоною коханню молодих людей стала тітка Реґіни, яка насильно віддала дівчину заміж. Тітка мала владу над своєю племінницею, бо та була у неї на утриманні. Вийшовши заміж, предмет кохання Рафаловича назавжди переїздить у провінцію.
Зустрівши своє перше кохання через десять років, Євгеній бачить Реґіну зовсім іншою. Незнайомий йому спокій на обличчі колись коханої жінки надавав їй «виразу якоїсь тупості й байдужості». Та й сама Реґіна при зустрічі у міському саду каже адвокату: «Пора наших любощів минула i ніяка сила не верне ïï».
На відміну від Реґіни Євгеній дуже боляче сприймає втрату свого ідеалу, ідеалу жінки, яким для нього була Реґіна. Історія про випадкову зустріч двох людей, які колись були закохані один в одного, має трагічний фінал. Реґіна стає мимовільною вбивцею свого чоловіка Стальського, а сама тоне в річці.
Причиною усіх цих романтичних спогадів і трагічних подій письменник вважає непоборну силу кохання. І це цілком зрозуміло, адже в основу сюжету повісті «Перехресні стежки» І. Франко поклав свої стосунки з Ольгою Рошкевич – любовну драму з власного життя, дуже схожу на драму героїв його твору.
