Пошук ідеалів і проблема вибору в романі „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

   Життя, — що стерняста нива:

   не пройдеш, ноги не вколовши.

   П. Мирний

Роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” — це глибоко психологічний твір. Панас Мирний з надзвичайною майстерністю, тонко і ненав'язливо змусив своїх читачів задуматися над однією з найголовніших проблем життя — проблемою вибору. Рано чи пізно вона постає перед кожним. У романі вирішити цю проблему випадає перш за все головному героєві — Чіпці Варениченку.

Це людина, яка мріяла мирно жити і працювати на своїй землі. Але доля переслідувала Чіпку ще від народження.

Народившись „безбатченком”, він майже не знав материнської ласки. Люди від нього „одхрещувалися”, навіть діти називали „виродком”. „І прокидалась невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала — і сторонився він людей далі та далі...” А як прогнав хлопця за впертість багатий Бородай, він образився ще більше і „поніс у серці почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна і наймита”. Тільки бабу вважав Чіпка близькою людиною, бо тільки вона його любила і піклувалась за нього. Учила вона хлопця Бога поважати і до людей добрим бути. Баба стала для Чіпки уособленням того ідеалу, який він шукав усе своє життя, — правди. Адже бабині слова, такі лагідні і сповнені любові, Чіпка завжди вважав найсправедливішими.

Смерть бабусі похитнула в його душі віру в правду. „А баба така добра була... І так каратися? Де ж тоді правда?”

Після баби Чіпка довіряв тільки дідові Уласу, якому вони разом з Грицьком допомагали пасти овець. Але коли він дізнався, як скривдили діда, вирішив помститися за всіх знедолених.

Чіпка виріс, став господарем. Але недовго тривало щастя: у нього відібрали найдорожче — землю. Однак він намагався ще самотужки знайти правду. „Я сам своє знайду, допитаюся свого”. Однак почувши, що за землю чиновник вимагає хабара, Чіпка втратив віру в будь-яку справедливість: „Немає правди на світі... Немає між людьми”. У його серці знову закипіла ненависть до всіх людей.

Тепер перед хлопцем постає запитання: що ж робити далі? Землі в нього немає. „Без землі — нема волі!... Без землі — все пропало... і моя надія пропала”. Але „Чіпка давно чув, буцім горілка робить полегкість”. Отже, своє горе, чорну безнадію бідолаха починає топити в чарці. Під впливом лихого „товариства” він погоджується на першу крадіжку. „Украсти?... Добре діло вкрасти... Прийшов, узяв чуже — і в тебе є...” Відтоді Чіпка опустився на саме дно життя, гірко ображав матір своїми вчинками, зневажав її. Парубок продовжував грабувати, вважаючи себе справедливим месником, який відбирає в багатих загарбане ними.

Але доля несподівано дарує йому ще один шанс. Перед ним знову постає вибір: стати чесною людиною заради свого кохання чи продовжувати безпутне життя. І Чіпка робить ще одну спробу. Одружившись із Галею, він ніжно любить її, поважає матір, працює в господарстві, допомагає всім, хто звертається до нього за підтримкою.

Люди навіть обирають Чіпку до земства, бо тепер він став поважною людиною. Однак панам не сподобалося, що селянин одстоює інтереси таких, як він сам. Тому його виганяють із земства. Тепер для Чіпки вже не було повороту. „Великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, увесь цей світ виполов, а виростив новий. Тоді б, може, й правда настала!” Не знайшовши справедливості, Чіпка став мститися без розбору, бити направо і наліво, бити наосліп.

З правдошукача він перетворився на злочинця.

Але хто б не чинив зло і з якими б намірами не робив це, воно — потворне, гидке, бридке. Ніщо не може виправдати того, хто проливає безвинну людську кров. А що стосується вибору, то він завжди є.

Чіпка протестує, бореться, шукає справедливості в житті, але, так і не знайшовши її, стає „пропащою силою”. Ніхто йому не може допомогти: ні мати, ні люба дружина Галя. Герой борсається у тенетах власних думок, переживань, а виходу знайти не може.

Він так і не знаходить свого ідеалу в житті. Його вибір — злість і ненависть.

Чіпка стає на згубний шлях розбійництва, який привів до кримінального злочину.

Ми глибоко переживаємо трагедію молодої людини, але виправдати Чіпку не можемо, бо вбивство ніколи і ні за яких обставин не може бути виправдане.

Проблема вибору постає і перед іншими героями твору. Зокрема перед товаришем дитинства Чіпки — Грицьком. Своє щастя він вбачає у власному добробуті, у багатстві. Бажання стати господарем — єдиний інтерес у житті Гриця: „Грицько тепер зовсім іншими очима дивиться на людей: до багатих горнувся, а на голоту дивиться згорда”.

Громада для Грицька ніщо. „Плюнь ти на громаду”, — радить він Чіпці. Адже для самого Грицька головне — власність, хазяйство, забезпеченість, яких він не бачив у дитинстві, бо теж був сиротою.

Панас Мирний підкреслює моральну вищість Чіпки, який шукав правду, протестував, хотів служити людям, громаді, Грицько ж був не здатний на протест. Його ідеал — тихе спокійне життя.

З великою художньою майстерністю автор змальовує й інших героїв твору.

Перед нами — трагічна постать матері, яка не може протистояти синові, його розбою, вбивству, вона сама йде у волость і заявляє на нього; дружина Чіпки, яка не може примиритися з кривавим розбишацтвом чоловіка і кінчає життя самогубством.

Панас Мирний — глибокий психолог. І хоча з часу написання роману минуло більше століття, він змушує нас переживати разом з героями всі труднощі життя, замислюватись над прочитаним, над проблемами сьогодення.

Адже від того, як ми житимемо, до яких ідеалів будемо прагнути, залежатиме наше майбутнє, доля нашого народу.