Проблема життєвого вибору (за романом „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
Роман П. Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є вершиною української літератури. Цей твір соціально-психологічний, у ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини.
В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — образ знедоленого селянства — не ревли б, якби була їжа. Твір „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину — розбійника Василя Гнидку. Він вперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву „Пропаща сила”. Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в українській літературі.
Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став „пропащою силою”. У творі докладно описується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не зовсім дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він „поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника”. Усе пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавалися, ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його „виродком”, „байстрюком”. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: „І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала”.
Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає його найбільшим болем. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки.
Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець втрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва.
Чіпка вважає відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими, несправедливим. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпкину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача.
Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочинами. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає „пропащою силою”, у якого попереду — каторга.
Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.