"Інфанта" Микола Вороний вірш

Вірш «Інфанта» Вороного — зразок інтимної лірики, а щоб краще зрозуміти тему та ідею вірша необхідно провести детальний аналіз вірша “Інфанта”.

“Інфанта” Микола Вороний вірш

Рiзьблю свiй сон… От нiби вчора ми
Зiйшлись, — i стрiча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осiннi дерева.

Акордами промiннострунними
День хвилював i тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.

У завивалi мрiйно тканому
Дрiмала синя далечiнь, —
I от на обрiï туманному
Замиготiла ваша тiнь.

Дзвiнкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.

Ви йшли як сон, як мiт укоханий.
Що виринає з тьми столiть.
Вiтали вас — мiй дух сполоханий.
Рум’яне сяйво i блакить.

Бринiли в серцi домiнантою
Чуття побожноï хвали,
Коли величною iнфантою
Ви поуз мене перейшли.

Ви усмiхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей —
I я схилився упокорено,
Дiткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкiй муцi я
Був по той бiк добра i зла…
А надi мною Революцiя
В червонiй загравi пливла.

“Інфанта” Вороний читати

У поезiï Iнфанта поет М. Вороний розмiрковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина пiд такою ж назвою. Твiр починається романтичною пейзажною картиною, в якiй багато авторських неологiзмiв, створених його поетичною уявою (промiннострунними, мрiйнотканому, вогнелунними).
З чуттям побожноï хвали лiричний герой оспiвує жiночу красу, що, виринувши iз глибини столiть, залишилася вiчною й нетлiнною.
А свiт продовжує жити, у ньому є завжди два мечi — добро та зло, i це слiд сприймати як належне. Червоний колiр полотна нагадав поетовi червонi заграви революцiï.