Поетичне змалювання образу вічного революціонера в поезії „Гімн” - варіант 4

І. Франко — активний громадський і літературний діяч. Був організатором багатьох суспільних і літературних угруповань. Активність і боротьба була основними принципами його життя, що відбилося і в творчості.

Поезія „Гімн” є прологом до першої частини збірки „З вершин і низин”. У поезіях цієї збірки І.Франко намагався показати, що час, коли прості люди терпляче корилися, минув. Поет ніби бачить, як„de profundis„ (тобто з глибин, низин) піднімається дух вічного революціонера. Цей дух боротьби за права людей, за свободу завжди був прихований десь серед народу, у глибинах його душі, але зараз настав вже час, коли він воскресає.

Картина суспільного відродження, появи прогресивної думки передана автором в образі ходи вічного революціонера:

   Хоч від тисяч літ родився,

   Та аж вчора розповився

   І о власній силі йде.

   І простується, міцніє,

   І спішить туди, де дніє...

Шлях вічного революціонера не такий вже легкий. На перешкоді йому стають церква („попівськії тортури”) і цар з усім, що забезпечує його панування і спокій: тюрма, військо, зброя, шпигуни, але автор упевнений у тому, що ніщо не може зупинити вічного революціонера, бо це — дух, а не жива істота: вб'ють одного, дух втілиться в інших. А тих, хто підтримує вічного революціонера, кого він піднімає на боротьбу, — мільйони. З другого боку, дух невловимий — він усюди, „по місцях неволі й сліз”. У тих, ким заволодіє цей дух, з'являється бажання „не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. І автор впевнений, що дух переможе, бо це є логічним законом буття, це є природним. Як пітьма поступається світові, так і зла руїна не встоїть перед вічним революціонером, який є уособленням усього найкращого світлого, що має людина: науки, думки, волі. Протидія вічного революціонера царській системі передана через алегоричний образ лавини, що поглине злу руїну, простуючи до майбутнього.

Твір закінчується риторичним запитанням:

   І де в світі тая сила,

   Щоб в бігу її спинила..

Відповідь на нього напрошується сама: немає такої сили, бо поступ людей до щастя, волі, кращого життя закладено в самій людській природі, зовнішні обставини можуть загальмувати його, але не зупинять ніколи.