Мої враження після прочитання драми „Украдене щастя” - варіант 2

І. Франко виявив себе талановитим драматургом при написанні п'єси „Украдене щастя”, яка, на мою думку, є трагедію, бо жодний з героїв її не був щасливим. Причини для кожного з них різні, і прочитавши п'єсу, задумалась над тим, хто ж украв їх щастя?

На перший погляд, здається, що в усьому винні брати Анни, які, щоб не ділити з сестрою батьківський спадок, йдуть на підлість. Вони знали, що Михайло, наречений Анни, не дозволить її образити, а тому відправили його служити, а сестру видали за покірного наймита Миколу, який був би радий з усього, що йому дадуть. Вони обдурили Анну і її майбутнього чоловіка, сказавши, що Михайло загинув, показували і лист, який про це свідчить. Отже, це через них Анна все своє життя прожила з нелюбом, а врешті-решт, коли повернувся Михайло, знехтувала своєю шлюбною присягою. Це через них Миколі довелося терпіти таку наругу від своє жінки.

Але можна думати і інакше: винуватий в усьому Михайло, бо що було — то загуло, та, мабуть, не стільки його кохання, скільки самолюбство не давало йому спокою, коли зустрів він Анну знову. Це він зруйнував їхню родину, бо до цього вони жили дуже добре, хоч і не любила чоловіка Анна.

Але мені здається, що обидва твердження невірні. У кожного були якісь свої причини на те, щоб вчинити саме так, як вони вчинили, і звинувачувати героїв не варто.

Мені здається, що щастя в усіх трьох вкрала система соціальної нерівності, залежність селянина від тих, хто стоїть вище за соціальною градацією. Брати тому змогли запроторити Михайла до війська, що мали гроші, щоб підкупити війта. А жорстка система війська та жандармерії перевиховали завзятого і запального Михайла, перетворивши його на жорстоку і вперту людину. Саме соціальна нерівність і необхідність тяжко працювати зробили Миколу затурканим і безпомічним: він не може нічого вдіяти війтові, що несправедливо вдарив його, він не може і поставити на місце Михайла, який поводиться у нього в хаті, як господар.

Отже, не хтось, а щось вкрало їхнє щастя. Це — справедливий суспільний лад, що принижує ту людину, що від народження має слабкий характер, і робить черствим і жорстоким того, хто був безстрашним і справедливим. Проти цієї системи боровся І.Франко як поет і як громадянин.