Фольклорні мотиви в поезії І. Франка - варіант 1

   В пісні те лиш живе,

   що життя дало.

   І. Франко

Травневий тихий вечір у моєму селі. Спалахнули ясні зорі, серед них гордо пишається золотий місяць. Повітря чисте, свіже. Стою й милуюсь садом, покритим білим серпанком. Здалека долинула задушевна пісня. Заслухалась...

   Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

   Чом твоє серденько — колюче терня?

Та це ж поезія зі збірки „Зів'яле листя” Івана Франка, який знав багато народних пісень! Збірка є чудовим зразком того, як поет, користуючись національною пісенною формою, створює власну оригінальну поезію, підносить проблеми загальнолюдського значення. У вірші „Ой ти, дівчино, з горіха зерня” Франко скористався ритмікою поширеної в народі пісні „Ой ти, дівчино, горда та пишна”. Автор вживає епітети й порівняння, притаманні народній пісні. Дівчина порівнюється з ясною зорею, горіховим зерням. Очі коханої кращі від сонця, адже вони запалюють коханому серце пожаром, будять у нього незгасиме почуття любові. Поет уживає пестливі слова, такі як: „устонька, серденько”. Я захоплююсь тим, як Франко вміє передати глибину почуттів людини, її душевні болі. Більшість віршів другого жмутку „Зів'ялого листя” пов'язані з народною піснею.

У народних українських піснях червона калина — це символ ніжної й вродливої дівчини. А явір, дуб — гарного парубка, хоча у вірші „Червона калино, чого в лузі гнешся?” образ дуба виступає як символ ворожої сили.

   Червона калино, чого в лузі гнешся?

   Чого в лузі гнешся?

   Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

   До сонця не пнешся?

Тут Іван Франко скористався пісенними засобами, тобто засобом повторення зворотів. Поезія має алегоричний зміст, бо й між людьми груба сила нівечить людську красу, закриваючи дорогу до повноцінного життя.

Мені було боляче читати про страждання героя через неподілене кохання у поезії „Чого являєшся мені у сні?” В епітетах та порівняннях („немов криниці дно студене”, „мов зарево червоне”, „дива золотого”) передано чарівність образу коханої і її стриманість у ставленні до ліричного героя.

А ось у вірші „Розвивайся ти, високий дубе” дуб виступає паралеллю до образу народу, символізуючи могутні народні сили, що скуті путами неволі:

   Розпадуться пута віковії,

   Тяжкії кайдани,

   Непобіджена злими ворогами

   Україна встане.

Використавши традиційні народнопісенні форми, Франко створив веснянки, які наповнив почуттями волелюбності, величезною силою пробудження природи й душі:

   Сійте в головах думи вольнії,

   В серцях жадобу братолюбія,

   В грудях сміливість до великого

   Бою за добро, щастя й волю всіх!

У фольклорі образ сіяча-хлібороба виступає як втілення працьовитості, душевного благородства, безкорисливої любові до людей. Сіяч-хлібороб у Франко — це борець за щастя народу.

„Веснянки” Каменяра давали натхнення багатьом українським письменникам і композиторам.

Для нас, молоді, вірші Івана Франка мають виховне і пізнавальне значення, тому що, читаючи їх, ми знайомимося з історією та традиціями наших предків, відчуваємо їхні переживання, торкаємось разом з поетом найпотаємніших струн людської душі, навчаючись співчувати й любити.