Проблема робітничого руху в повісті І. Франка „Борислав сміється” - варіант 1
„Борислав сміється” — один із найвидатніших зорів І. Франка, нове явище в українській літературі оугої половини XIX століття. Автор змальовує зарони революційної боротьби робітників з капіталістами, демонструє зростання свідомості робітників у боротьбі за свої права та їх спроби змінити життя на краще.
Головною ідеєю твору є ідея єдності робітників у боротьбі проти гнобителів. Проведення в життя цієї ідеї пов'язується з долею героїв твору — Бенедя Синиці та братів Басарабів. Саме вони є втіленням двох напрямків робітничої боротьби у повісті.
Спочатку ми знайомимося з таємним товариством робітників, члени якого збирались у хаті старого ріпника й обмірковували всі злочини та лиха, заподіяні підприємцями робітникам. Вони не намагалися діяти активно, не стояли за об'єднання всіх робітників міста. На погляд їх лідерів братів Басарабів загальна соціальна неправда складається з приватних маленьких неправд, і тому помста за кожну кривду приведе до зникнення цієї загальної несправедливості. Це був стихійний протест проти утисків та визиску.
Головний герой повісті — Бенедьо Синиця. Це „вразливий на всякий, хоть і чужий, біль, на всяку кривду та неправду” робітник, який вже здобув деяке класове виховання. Його дуже турбують несправедливість, народне лихо. Він вірить, що є якийсь шлях до кращого життя. Довгі роздуми над долею робітників навели Бенедя на думку, що полегшення умов, захист своїх прав можна здійснити, лише об'єднавши всіх ріпників міста. Синиця починає навертати побратимів на ідею страйку, єдиного можливого засобу боротьби. З появою Синиці діяльність товариства набуває іншого змісту: усе більше і більше робітників приєднуються до товариства, організовується робітнича каса. На мій погляд, Франко намагається показати, що тільки об'єднання робітників є силою, спроможною змінити стан речей. Бенедьо Синиця, виступаючи за ідею організованої боротьби, перетворюється із звичайного побратима на ватажка боротьби проти багачів.
Кульмінаційними в повісті є картини загального робітничого страйку, під час якого почуття й переживання робітників досягають свого найвищого напруження. Робітничий Борислав на всю силу радіє і сміється: „Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами”.
І хоча добре підготовлений страйк був зірваний викраденням робітничої каси, та відбулося значне піднесення робітничої свідомості, були зроблені перші кроки у боротьбі за свої права, останні сторінки повісті вселяють соціальний оптимізм, віру в торжество справедливих вимог, перемогу чесної праці і чесних помислів.