Проблема робітничого руху в повісті І. Франка „Борислав сміється” - варіант 2

У повісті правдиво розкриваються стосунки між робітниками та капіталістами, показано нестерпне становище народу у 60—70-х роках XIX століття. Автор допомагає нам заглянути в завтрашній день, змальовує зародки революційної боротьби робітників з капіталістами. Персонажі твору поділяються на протилежні групи: робітники, які підіймаються на класову боротьбу, та капіталісти. В основі повісті лежить подія, яка дійсно відбувалася у Бориславі.

Головний герой повісті — Бенедьо Синиця. Це робітник, який важко постраждав підчас закладення будинку Гаммершляга. Свій родовід робітника Синиця веде ще з діда-прадіда, він уже має якийсь класовий досвід. Його дуже турбують класова несправедливість, народне лихо. Він вірить, що є якийсь шлях до кращого життя. Саме горе друзів примушувало його шукати шляхи рятунку. Чому саме цей скромний та слабосилий помічник дрогобицького муляра став керівником великого народного руху? Прибувши до Борислава, Синиця вже приніс з собою образу на капіталістів, хоч саме Гаммершляг дав йому роботу після поранення: капіталісти відмовили у матеріальній допомозі. Він розумів, що поодинці, як це робили брати Басараби, перемогти неможливо, тому шукав шляхи боротьби проти експлуататорів. Під впливом Синиці змінюється світогляд багатьох його побратимів. Поступово у нього визрівала думка, що вказувала на вихід із важкого становища: „А що, якби всі ті тисячі людей та змовилися разом: не будем робити, поки нам плату не прибільшать?” Це була ідея організованої боротьби. Він пропонував зібрати загальну касу, щоб були гроші під час страйку, не пускати до міста інших робітників. Пропонував одразу знайти місце, де будуть жити робітники, якщо їх виженуть капіталісти зі своїх будинків.

Поступово Бенедьо Синиця перетворився із звичайного побратима на ватажка боротьби проти багачів. Але були побратими, схильні до самосуду — це брати Басараби. З ними разом або за їхніми порадами побратими вбивали дрібних капіталістів. Це був стихійний протест проти утисків та визиску. Але згодом брати Басараби примкнули до Бенедя Синиці, бо зрозуміли, що їхній шлях — за вбивство вбивством — ні до чого не приведе. Своїм стихійним бунтарством, силою ненависті до гнобителів Басараби нагадують нам Чіпку з роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Та як не намагався Синиця разом з побратимами врятуватися, усе одно нічого не вийшло: капіталісти забрали всі гроші, роздані робітникам, плату за працю зробили ще меншою. Але навіть після такої кривди багато із побратимів не примирилися: брати Басараби вирішують підпалити нафтарню Гаммершляга, ставши знову на свій шлях.

У своїй повісті Іван Франко розкрив красу, духовне багатство простих людей, їх непримиренність до суспільної неправди. Повість „Борислав сміється” і сьогодні служить зброєю в боротьбі за права обездолених трударів.