Уславлення мужності й сили людського духу в поезії Лесі Українки - варіант 2

Леся Українка. Леся... Це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. Відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу українцям, бо Леся Українка у недовгім житті стала народною поетесою. Вона була мислителькою та борцем шевченківського гарту. Усе в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця — спасіння. І поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком у житті. Читати її вірші без хвилювання не можна.

Герой поезії Лесі Українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. Ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. Ще змалку герой поезій Лесі Українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. За тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. Ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. Герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.

Такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. Все життя Леся стійко боролася із власною недугою. Це було життя людини, яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.

Ліричний герой вірша „Дим” серцем уболіває за поневолені народи. Для Лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.

Її герої „сіють квітки на морозі”, виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.

Мене вражають мужні герої вірша „Досвітні огні”, що проклали дорогу в наше сучасне, сильна духом сама поетеса, що перетворила своє слово на „тверду крицю”.

Стійко переносить свою недугу і залишається в лавах борців ліричний герой вірша „Хто вам сказав, що я слабка...”

   Хто вам сказав, що я слабка,

   що я корюся долі?

   Хіба тремтить моя рука

   чи пісня й думка кволі?

Ступаючи на шлях боротьби з царизмом, вона розуміла, що цей шлях довгий і важкий. Ми чуємо, як виточується, гартується зброя в її вірші „Слово, чому ти не твердая криця...”

Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту...

Життя для Лесі Українки та героїв її поезії — це безупинне змагання, боротьба, дружба і кохання.

У поезії „Без надії сподіваюсь!” мужня і сильна духом дівчина прагне прожити свій вік у боротьбі й творчому горінні. Життя героїні — невіддільне від життя рідної країни, поневолених людей. Дівчина бореться з усім, що перешкоджає людині бути вільною. Весь вірш пройнятий внутрішньою боротьбою із сумовитими настроями, що охоплюють дівчину. Вона думає не тільки про власну біду, а й про горе рідного народу. Почуття громадського обов'язку перемагає особисте горе. У боротьбі людина бачить вищу мету свого життя. Вона бажає жити, радіти, творити, боротися в ім'я кращого майбутнього:

   Так, я буду крізь сльози сміятись,

   Серед лиха співати пісні,

   Без надії таки сподіватись,

   Буду жити!..

Велике щастя, що люди й досі можуть угамовувати спрагу душі зі щедрих джерел Лесиної поезії.. Українка не могла подолати все зло на землі, хоч як прагнула того. Але вона дарувала людям віру в те, що зло приречене, що на світі запанує соціальна справедливість. І мрії поетеси здійснились. Наша держава стала вільною і самостійною. Для того щоб вона міцніла, процвітала, ми, молоде покоління, повинні бути мужніми, сильними духом борцями, схожими на героїв моєї улюбленої поетеси.