Крах мрій Олени Ляуфлер про незалежне становище (за повістю „Людина”) - варіант 3

 

О. Кобилянська була першою українською письменницею, що присвятила свої твори освіченій, інтелігентній жінці. Хоч українська жінка традиційно була більш вільною, ніж, скажімо, навіть російська, але до рівноправності з чоловіком їй було дуже далеко. У той час, як на Заході дівчата почали здобувати професійну освіту, навчаючись в університеті, в Україні вони тільки могли вивчати мови, грати на фортепіано, їхнім призначенням було знайти багатого і достойного чоловіка, вести господарство і виховувати дітей. Та багатьох жінок, що мали потяг до книжок, це не задовольняло, і вони мріяли про незалежне від чоловіка та родини становище, про право самим керувати своїм життям. Такою є і героїня повісті О. Кобилянської „Людина” — Олена Ляуфлер.

Ще в молодому віці вона дивувала оточуючих своїм ясним розумом, знаннями та розмовами про прогресивні вчення того часу, якими були дарвінізм, соціалізм, фемінізм. Її думки вражали і різали слух порядним господиням, які були впевнені, що замість того, щоб говорити про такі небезпечні речі, краще б вона шукала собі гарного чоловіка. А одна знайома матері Олени навіть вважала, що дівчина у такий спосіб просто кокетує з чоловіками.

Її розуміла тільки одна людина—лікар Стефан Лієвич, її таємний наречений. Але не так склалося її життя, як мріялось. Коханий помер, і дівчина змушена боротися за своє право самій обирати свій шлях у житті.

У розмові зі старою вчителькою Олена зізнається: „Задумую жити по своїй натурі і по правді”. Вона не хоче одружуватися з К., бо не кохає його, мріє, що колись настане час, „коли жінка не буде примушена жертвувати свою душу фізичним потребам”, про які нагадують їй лікар і Маргарета.

Лікар у розмові з Оленою наголошує, що вона всього тільки людина, а тому є не чим іншим, як звіриною, що мусить їсти, боротися за існування і розмножуватися. Зовсім інші погляди має Олена на те, що таке людина. „Казала, між іншим, що не могла би-сь без любові до нікого належати, хіба бись перестала чувствувати. А тоді... людина що?”. Отже, для дівчини в людині важить перш за все духовне.

Але врешті-решт фізична сторона людини перемагає її. Вона не зрадила своєму коханню та своїм поглядам, тобто собі, просто зрозуміла, що на неї покладена відповідальність за всю сім'ю. Вона виявилася найсильнішою з усіх у тих важких умовах, в яких опинилася родина радника. Опинившись на селі, зайнята господарськими справами, вона відчувала, що з часом перейде непомітно до тих людей, серед яких довелося жити. Але її турбував не свій добробут, а те, що швидко вся родина опиниться на вулиці. Вона могла би заробляти на себе саму, але куди подінуться батьки та сестри?

Отже, свої мрії про життя відповідно природі та правді довелося забути, і Олена закохує в себе лісничого Фельса. Вона відчуває до нього неприязнь за його обмеженість, за те, що він так швидко потрапив у її тенета. Її навіть не приваблюють його краса і сила. Дівчина довго мучилася перед тим, як вислухала його освідчення. Вона навіть готова була відмовити йому, але розуміла сама, що то б була „велика дурниця”. Вислухуючи докори Ірини, Олена спочатку благає сестру не будити в ній колишньої людини, але трохи згодом заспокоюється словами: „Ти не знаєш людської натури? Не знаєш, що то „людина”?” Отже, нарешті Олена сама зрозуміла, що не завжди в людині панує її духовний бік, часто перемагає і фізіологічна натура, про яку говорив лікар.

О. Кобилянська співчуває своїй героїні, але, як і Олена, розуміє, що в тих умовах, в які була поставлена жінка наприкінці XIX століття в Україні, по-іншому бути не могло. Тому найрозумніші з жінок мусили жити, як всі, як це зробила Олена.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы