Васильченко "Талант" образ Тетяни

Васильченко “Талант” образ Тетяни

З великою душевною теплотою створений образ головної героїні — Тетяни. Вперше ми зустрічаємо її у IV розділі твору, коли молода вчителька прийшла до Андрія Марковича по книжки. Вона життєрадісна, енергійна, закохана в пісню. Дівчина має чудовий голос, наділена великими акторськими здібностя ми і мріє стати артисткою, грати у справжньому театрі.

Портретною характеристикою Тетяни автор виявляє своє ставлення До персонажа: «На мене пильно дивилися цікаві очі. Великі, довірливі, карі. Ці очі зразу вик л икали в мене якесь хвилювання…». Це про Тетяну. Вона «мов квітка, розцвітла», «висока, ставна, коса біляста», у неї «на диво сильний, чарівного тембру голос».

Тетяна співає у церковному хорі, виступає у виставах, що влаштувала місцева поміщиця. Хоч для виступів не було ніяких умов, бо за театр правила «клуня, сцена — пара перекинутих саней, грим — уголь та крейда… Завіса — з драних ряден, дзвонять у битий чавун…», гра приносить дівчині велике моральне задоволення. Успіх окрилює її, подає надії. Вона вірить обіцянкам панів допомогти поїхати на навчання: «Слухайте… тільки несмійтеся з мене, дурної… — Вона прихилила мою голову і знишка промовила над ухом: — Кажуть — у мене талант…», « обіцяли в город одвезти… учитись…».

Зневірившись у людях («театр» розігнали, панич-студент покинув), Тетяна хотіла втопитись, але мати врятувала. А тут ще лицемірний піп продовжував грубо залицятись до дівчини, а згодом навіть почав цькувати її.

Друзі-вчителі морально підтримують Тетяну. До неї повертається душевна рівновага. Вчительці знову дозволяють брати участь у церковному хорі. Але незабаром отець Василь вчинив у церкві скандал і прилюдно осоромив Тетяну. Приводом для цього було те, що хористка одного разу дала волю своєму незвичайної сили й краси голосу і полонила ним людей. Це налякало й обурило попа. Він аж зашипів: «Я за тебе ось ще не так візьмуся. Десь там тинялася в пана по балаганах, прийшла до церкви — бешкет розводити. Бачили таке? Артистка…». Але селяни не підтримали попа, «чуманіли», і стали на захист дівчини.

Тетяна, не стерпівши наруги над собою і своїм талантом, кінчає життя самогубством.

Загибель вдовиної дочки сколихнула село. Люди звинувачують попа у смерті дівчини, протестують, усвідомлюючи свою правоту. Особливо це виявляється під час похорону. Отець Василь, перелякавшись селянського обурення, відмовився виконувати свій професійний обов’язок. Померлу «ховали ґвалтом. Одібрали ключі у титаря, одімкнули церков, взяли мари, корогви». У селян з’явилася незвичайна рішучість: «Мов вітром холодним подуло по людях — чуби наструнчились, як дріт, в очах блиснуло колюче: “Ламайте двері, чого там…”».