"Тіні забутих предків" образи

“Тіні забутих предків” головні герої повісті Коцюбинського вигадані автором, але живуть в уяві кожного читача.

“Тіні забутих предків” образи

• Іван Палійчук — дев’ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав’язується дружба, а згодом — кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори.
• Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
  
• Палагна — дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда Юри.
• Юра — мольфар, людина, наділена надприродними здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпа­ки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залеж­но від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне звести чарами Івана зі світу.

Іванові й Марічці — головним героям повісті — судилося стати українськими Ромео і Джульєттою, утілити у своїх літературних долях головне — гармонію людських душ. Збагнути, відчути високе почуття кохання, яке подарувала доля Іванові й Марічці, — значить хоч трохи наблизитися душею до розуміння любові як великої таїни буття.

Марічка Гутенюк та Іван Палейчук покохали одне одного, та їхні батьки ворогували та не сприймали почуттів закоханих. Зрештою, Марічка втопилася, поки Іван працював на полонині. А Іван потім уже не зміг знайти щастя ні в роботі, ні в подружньому житті з нелюбою Палагною. Знудьгувавшись за Марічкою, Іван піддався маренню та стрибнув зі скелі за химерою коханої.

Діти природи, Іван і Марічка у своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. Їхня фізична близькість сприймається не як розпуста, а як природнє продовження їхніх душевних поривань: «…все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця». Гармонія людини й природи, гармонія почуттів і дій — це те, що бачить автор у такому «первісному» житті гуцулів.