«Заросли шляхи тернами» аналіз
Аналіз вірша Шевченка “Заросли шляхи тернами” – тема, ідея, удожні засоби, віршовий розмір
Аналіз вірша Тараса Шевченка «Заросли шляхи тернами»
«Заросли шляхи тернами» – поезія, написана Тарасом Григоровичем у першій половині 1849 року – період заслання великого письменника.
Увійшла до циклу невольничої поезії 1847-1857 рр.
Жанр – ліричний вірш.
Мотив: сум за Батьківщиною.
Тема вірша: зображення тяжкої долі поета на чужині, його туги за рідним краєм.
Ідея: сповідь автора Богу про своє непросте життя.
Головна думка: для будь-якої людини батьківщина – це найбільша цінність. Це місце, де живуть батьки, де родина і рідна хата.
Віршовий розмір – комбінований, переважає чотиристопний ямб.
«Заросли шляхи тернами» художні засоби:
- Епітети – серце широкеє; святе слово.
- Метафори – не найшлося з ким серцем ділитись; тяжко мені, носити самому оці думи.
- Звертання – Тяжко мені, Боже милий; о Господи! дай мені хоч глянуть.
- Анафора – на народ отой убитий, на тую Украйну!
- Риторичне питання – мабуть, мені не вернутись ніколи додому?
Поезіям Тараса Григоровича Шевченка притаманна глибока філософічність і символіка. В цьому творі терен на шляху символізує життєвий шлях, сповнений страждань, труднощів і переживань.
Вірш «Заросли шляхи тернами»
Заросли шляхи тернами
На тую країну,—
Мабуть, я її навіки,
Навіки покинув.
Мабуть, мені не вернутись
Ніколи додому?
Мабуть, мені доведеться
Читати самому
Оці думи? Боже милий!
Тяжко мені жити!
Маю серце широкеє —
Ні з ким поділити!
Не дав еси мені долі,
Молодої долі!
Не давав еси ніколи,
Ніколи! ніколи!
Не дав серця молодого
З тим серцем дівочим
Поєднати! — Минулися
Мої дні і ночі
Без радості, молодії!
Так собі минули
На чужині. Не найшлося
З ким серцем ділитись,
А тепер не маю навіть
З ким поговорити!
Тяжко мені, боже милий,
Носити самому
Оці думи. І не ділить
Ні з ким, — і нікому
Не сказать святого слова,
І душу убогу
Не радовать, і не корить
Чоловіка злого,
І умерти!.. О Господи!
Дай мені хоч глянуть
На народ отой убитий,
На тую Украйну!
