Пузир — мільйонер з психологією дрібного власника (За комедією І. Карпенка-Карого “Хазяїн”)
“Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто знає, що він був один з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”, — писав про Івана Карпенка-Карого Іван Франко. Так, кращої характеристики діяльності славетного нашого драматурга, здається, не існує. А цитати, як і життя, слід розуміти якнайповніше.
XIX століття було часом розвитку українського національного театру. Треба лише уявити, яких зусиль коштувало відродження театральних традицій в умовах царської Росії. Але ентузіазм драматургів, акторів, режисерів, а також щира вдячність глядачів зробили свого справу: український театр піднісся на нечувані для тієї епохи висоти. Іван Карпович Тобілевич — “один з батьків новочасного українського театру”, за висловом Івана Франка, — став однією зі знакових фігур в історії українського театру. Аматорський гурток, яким керував Іван Тобілевич, дав могутній пагін, і сьогодні ми, здається, можемо сказати “театр Карпенка-Карого” з тією ж урочистістю, як, наприклад, “театр Мольєра” або “театр Шекспіра”.
Комедія “Хазяїн” — один із шедеврів вітчизняної драматургії. На відміну від ранніх українських драматичних комедій, “Хазяїн” не виглядає простою комедією характерів. Карпенко-Карий аналізує не характери, а переважно суспільно-економічне явище, яке породжує характери.
Терентій Гаврилович Пузир — той самий хазяїн-мільйонер, навколо якого обертається дія комедії. У цієї людини нібито можна навчитися заробляти гроші. Але ж… Пузир має величезний капітал і постійно збільшує його за рахунок жорстокої експлуатації робітників. Це є та сама неприхована капіталістична експлуатація, про яку так полюбляли писати років десь двадцять тому. Але з пісні слова не викинеш — Пузир є саме експлуататором. У порівнянні з ним колишні дворяни-поміщики, принаймні чимала їх частина, здаються справжніми немовлятами. Експлуатація Пузиря побудована на чітких економічних засадах: “А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш”. Іванові Карпенку-Карому вдалося в образі Пузиря втілити портрет цілої епохи: маєтності колишніх панів поступово переходили до загребистих рук їх колишніх “підданих”. Такий і Пузир. Він впевнений, що всі навколо крадуть, не довіряє нікому. Пузир — справжній глитай, і це видно з його ставлення до проблеми голодного люду. “Це химера! Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагають”, — каже Пузир. А ось його думка про тих, хто займається благодійністю: “Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам’ятники якісь стаз!.. Повигадують собі ярма на шию… а вони їм кишені продирають”.
Навколо Терентія Гавриловича існують і живляться інші “хазяї”, його поплічники. Феноген, права рука Пузиря, є таким самим глитаєм, але меншого калібру. Робітники вимагають поліпшення умов праці. Феноген тієї ж миті повертає ситуацію в інший бік, назвавши прихід робітничих представників “бунтом”. Поліпшення умов праці людей, з точки зору Пузиря, є теж “химерою”. Тим більше за добре харчування робітників, на відміну від благодійності, нагород на шию не вішають.
Напевно, Терентій Гаврилович хотів би весь світ розбудувати за власним зразком, поділивши людство на “хазяїв” та робітників. Першим — капітали, другим — трохи картоплі в борщ, проте лише до вересня. Але в сім’ї Пузиря виростає дочка Соня, яка не хоче розуміти батькових розрахунків. Дівчині важко бачити, як напівголодні люди обертають те “велике хазяйське колесо”, здобуваючи мільйонерові ще мільйонів, а собі кілька копійок у день, аби не вмерти з голоду.
Фінансові махінації заводять Пузиря в неприємну ситуацію: починається слідство. Але Терентій Гаврилович “одібрав повістку від смерті й скоро дасть показаніє перед Богом”. Причина смерті Пузиря комічна й трагічна водночас: він забився, погнавшись за гусьми, які скубли копу його пшениці. Майно виявилося для хазяїна важливішим за власне життя. І вже неважливо, чи виживе Пузир, чи ні: він довів свою “хазяйновитість” до логічного завершення. Ні, мабуть, усе ж таки “хазяйновитість” довела до логічного завершення життя Терентія Гавриловича.
Пузир зникне, як зникають бульбашки на воді, проте на його місце прийде хтось із “пузиренків” і буде хазяйнувати ще більш пожадливо й свавільно, ніж сам Пузир.
В образі Пузиря Карпенко-Карий втілив найвідразливіші риси сільського глитая. Пузир має мільйони, але його розумовий розвиток і моральні якості такі, як у дрібного крамаря. Така людина нічого не пожертвує на мистецтво, не допоможе знедоленим. А найгірше те, ще сам Пузир вважає своє життя абсолютно правильним, майже праведним. Таких хазяїв, як Пузир, у новій Україні не повинно бути — ось у чому сучасність комедії “Хазяїн”.
XIX століття було часом розвитку українського національного театру. Треба лише уявити, яких зусиль коштувало відродження театральних традицій в умовах царської Росії. Але ентузіазм драматургів, акторів, режисерів, а також щира вдячність глядачів зробили свого справу: український театр піднісся на нечувані для тієї епохи висоти. Іван Карпович Тобілевич — “один з батьків новочасного українського театру”, за висловом Івана Франка, — став однією зі знакових фігур в історії українського театру. Аматорський гурток, яким керував Іван Тобілевич, дав могутній пагін, і сьогодні ми, здається, можемо сказати “театр Карпенка-Карого” з тією ж урочистістю, як, наприклад, “театр Мольєра” або “театр Шекспіра”.
Комедія “Хазяїн” — один із шедеврів вітчизняної драматургії. На відміну від ранніх українських драматичних комедій, “Хазяїн” не виглядає простою комедією характерів. Карпенко-Карий аналізує не характери, а переважно суспільно-економічне явище, яке породжує характери.
Терентій Гаврилович Пузир — той самий хазяїн-мільйонер, навколо якого обертається дія комедії. У цієї людини нібито можна навчитися заробляти гроші. Але ж… Пузир має величезний капітал і постійно збільшує його за рахунок жорстокої експлуатації робітників. Це є та сама неприхована капіталістична експлуатація, про яку так полюбляли писати років десь двадцять тому. Але з пісні слова не викинеш — Пузир є саме експлуататором. У порівнянні з ним колишні дворяни-поміщики, принаймні чимала їх частина, здаються справжніми немовлятами. Експлуатація Пузиря побудована на чітких економічних засадах: “А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш”. Іванові Карпенку-Карому вдалося в образі Пузиря втілити портрет цілої епохи: маєтності колишніх панів поступово переходили до загребистих рук їх колишніх “підданих”. Такий і Пузир. Він впевнений, що всі навколо крадуть, не довіряє нікому. Пузир — справжній глитай, і це видно з його ставлення до проблеми голодного люду. “Це химера! Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагають”, — каже Пузир. А ось його думка про тих, хто займається благодійністю: “Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам’ятники якісь стаз!.. Повигадують собі ярма на шию… а вони їм кишені продирають”.
Навколо Терентія Гавриловича існують і живляться інші “хазяї”, його поплічники. Феноген, права рука Пузиря, є таким самим глитаєм, але меншого калібру. Робітники вимагають поліпшення умов праці. Феноген тієї ж миті повертає ситуацію в інший бік, назвавши прихід робітничих представників “бунтом”. Поліпшення умов праці людей, з точки зору Пузиря, є теж “химерою”. Тим більше за добре харчування робітників, на відміну від благодійності, нагород на шию не вішають.
Напевно, Терентій Гаврилович хотів би весь світ розбудувати за власним зразком, поділивши людство на “хазяїв” та робітників. Першим — капітали, другим — трохи картоплі в борщ, проте лише до вересня. Але в сім’ї Пузиря виростає дочка Соня, яка не хоче розуміти батькових розрахунків. Дівчині важко бачити, як напівголодні люди обертають те “велике хазяйське колесо”, здобуваючи мільйонерові ще мільйонів, а собі кілька копійок у день, аби не вмерти з голоду.
Фінансові махінації заводять Пузиря в неприємну ситуацію: починається слідство. Але Терентій Гаврилович “одібрав повістку від смерті й скоро дасть показаніє перед Богом”. Причина смерті Пузиря комічна й трагічна водночас: він забився, погнавшись за гусьми, які скубли копу його пшениці. Майно виявилося для хазяїна важливішим за власне життя. І вже неважливо, чи виживе Пузир, чи ні: він довів свою “хазяйновитість” до логічного завершення. Ні, мабуть, усе ж таки “хазяйновитість” довела до логічного завершення життя Терентія Гавриловича.
Пузир зникне, як зникають бульбашки на воді, проте на його місце прийде хтось із “пузиренків” і буде хазяйнувати ще більш пожадливо й свавільно, ніж сам Пузир.
В образі Пузиря Карпенко-Карий втілив найвідразливіші риси сільського глитая. Пузир має мільйони, але його розумовий розвиток і моральні якості такі, як у дрібного крамаря. Така людина нічого не пожертвує на мистецтво, не допоможе знедоленим. А найгірше те, ще сам Пузир вважає своє життя абсолютно правильним, майже праведним. Таких хазяїв, як Пузир, у новій Україні не повинно бути — ось у чому сучасність комедії “Хазяїн”.
