Трагедія особистості (За романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є класичним прикладом українського психологічного роману. Його автор підняв складні й багатопланові проблеми, продовжуючи давню традицію європейської прози. У чому полягає сенс людського життя? Чому так нерозривно пов’язані життя і смерть?
Прочитавши роман, розумієш, що найстрашнішою трагедією є трагедія людини, яка не пішла в житті власною дорогою, а, ніби чужу одежу, вдягла чужу жахливу долю. Ось таке почуття залишилося в мене, коли книгу було прочитано.
Чіпка Вареник з дитинства впустив до своєї душі злість та ненависть. Ці руйнівні почуття з’явилися в хлопця внаслідок безжальних знущань однолітків, адже Чіпка ріс безбатченком. Та й на прикладі матері хлопець бачив, що дорослі спроможні зневажати й цуратися ще послідовніше, ніж малі. Кривдники відтоді викликали в Чіпки ненависть. Здається, мати, яку із сином пов’язувало спільне лихо, повинна була стати для Чіпки товаришем, та вийшло інакше. Мотря любила сина, але це почуття було надто складним. Коли хлопчик хворів, Мотря не спала ночами, доглядаючи його. Але ж виховувала мати малого досить жорстко: “Мотря не вміла здержувати руку над сином”. Не дивно, що непокірний і гордий Чіпка після чергової екзекуції робився ще злішим. ї хлопчик відчував до матері щиру ненависть, як до найзаклятішого ворога, Отак зростав Чіпка.
Спілкування з бабою Оришкою, яку хлопець любив понад усе у світі, було в житті Чіпки відрадою. Це від неї він почув чарівні казки, відчув ніжність і тепло люблячого серця. Баба Оришка замінила Чіпці матір, наставника, друга. Були поруч іще добрі люди — дід Улас, який залюбки розповідав про минуле, а також одноліток хлопчика підпасич Грицько. Та після смерті бабусі в Чіпки не лишилося нікого, хто міг обігріти хоч словом, дати якусь розраду вразливій душі.
У житті Чіпки були зльоти й падіння. Сім’я виринала з моря злиднів і знову потопала в ньому. Доля посміхнулася юнакові: він покохав Галю — “польову царівну”. Ось тут у Чіпки з’явилася можливість забути про образи, знову полюбити світ і ставитися до нього з більшою людяністю. Та злі люди відібрали в сім’ї спадок — землю. Суддям треба було давати хабара, але грошей на це не було. “Життя — як те колесо: того вниз несе, другого вгору підіймає, щоб знову в болото втоптати”, — так міркує Чіпка. Кохання загинуло, злі люди вбили його. Душу Чіпки сповила непроглядна темрява, у якій лише зневіра й, знову ж таки, ненависть здавалися чимось тривким, принаймні, вагомим. Алкоголь не здатний був загасити пожежу в цій затаврованій долею душі. Якщо підсумувати почуття героя роману, то вийде безкінечна, шалена образа на Бога й людей. З таким почуттям, звісно, жити дуже й дуже непросто.
“Пропаща сила” шукає виходу й знаходить його в жазі помсти, спрямованої проти людей, які не пожаліли ні його, ні Мотрю, ні діда Уласа. І Чіпка приєднується до кримінального угруповання Лушні, Матні й Пацюка. З цими жалюгідними представниками роду людського Чіпка мав мало спільного, але ж на слизький шлях злочинів так легко стати.
Доля грала Чіпкою, мов тим м’ячем. Покаявшись у колишніх гріхах, він став не просто повноправним членом сільської громади, а й навіть дуже авторитетною людиною — членом земства. І знову ті, хто оточував Чіпку, виявилися підступними. Пани не бажали бачити селянина в лавах земства. Вареника викинули з земства. Саме ця подія знаменувала остаточний крах усіх життєвих надій Чіпки. І саме так драма людського життя переросла в трагедію.
“Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда!.. Не вхопиш тропи, куди йти, не знаходиш місця, де б прихилитися”, — у відчаї розуміє Чіпка. Замість того щоб дорослішати й людянішати, його душа поступово, але невідворотно, деградує, руйнується. Злочинну “кар’єру” Чіпки завершує різанина, яку він учинив над цілою сім’єю. Це не лише фінал роману, а й фінал життя: рідна мати видає Чіпку властям, а “польова царівна” Галя накладає на себе руки. А в читача замість співчуття, яке викликав Чіпка протягом роману, виникає щось схоже на відразу.
Автор роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” створив психологічно довершену картину занепаду людської душі. Чіпка з дитинства був дуже вразливим, а до того ж мав загострене почуття справедливості. Урівноважені іншими якостями, ці риси характеру Чіпки могли б стати в пригоді як ближнім, так і йому самому. Але ж оточення, обставини, а може, і сама доля зробили так, що головний герой твору опиняється в безвихідному становищі. Злочини, які він учинив, є лише наслідком химерного збігу несправедливих обставин, неправильного виховання.
Конфлікт між особистістю й суспільством, точніше, проблема цього конфлікту існує здавна. І кожного разу, коли людина й суспільство вступають у нерівний бій, відбувається людська трагедія. Ще одна трагедія. Мужня, горда, сильна особистість ніби ламається на скалки, і кожна з цих скалок відбиває лише невелику частину складного й різноманітного світу. Так сталося з Чіпкою. Виродження душі, утрата моральних цінностей, крайня зневіра — ось чим наповнилася душа головного героя. Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” примушує замислитися над вічними питаннями про добро і зло, життя і смерть, гріх і спокуту, і в цьому полягає незаперечна цінність твору.
Прочитавши роман, розумієш, що найстрашнішою трагедією є трагедія людини, яка не пішла в житті власною дорогою, а, ніби чужу одежу, вдягла чужу жахливу долю. Ось таке почуття залишилося в мене, коли книгу було прочитано.
Чіпка Вареник з дитинства впустив до своєї душі злість та ненависть. Ці руйнівні почуття з’явилися в хлопця внаслідок безжальних знущань однолітків, адже Чіпка ріс безбатченком. Та й на прикладі матері хлопець бачив, що дорослі спроможні зневажати й цуратися ще послідовніше, ніж малі. Кривдники відтоді викликали в Чіпки ненависть. Здається, мати, яку із сином пов’язувало спільне лихо, повинна була стати для Чіпки товаришем, та вийшло інакше. Мотря любила сина, але це почуття було надто складним. Коли хлопчик хворів, Мотря не спала ночами, доглядаючи його. Але ж виховувала мати малого досить жорстко: “Мотря не вміла здержувати руку над сином”. Не дивно, що непокірний і гордий Чіпка після чергової екзекуції робився ще злішим. ї хлопчик відчував до матері щиру ненависть, як до найзаклятішого ворога, Отак зростав Чіпка.
Спілкування з бабою Оришкою, яку хлопець любив понад усе у світі, було в житті Чіпки відрадою. Це від неї він почув чарівні казки, відчув ніжність і тепло люблячого серця. Баба Оришка замінила Чіпці матір, наставника, друга. Були поруч іще добрі люди — дід Улас, який залюбки розповідав про минуле, а також одноліток хлопчика підпасич Грицько. Та після смерті бабусі в Чіпки не лишилося нікого, хто міг обігріти хоч словом, дати якусь розраду вразливій душі.
У житті Чіпки були зльоти й падіння. Сім’я виринала з моря злиднів і знову потопала в ньому. Доля посміхнулася юнакові: він покохав Галю — “польову царівну”. Ось тут у Чіпки з’явилася можливість забути про образи, знову полюбити світ і ставитися до нього з більшою людяністю. Та злі люди відібрали в сім’ї спадок — землю. Суддям треба було давати хабара, але грошей на це не було. “Життя — як те колесо: того вниз несе, другого вгору підіймає, щоб знову в болото втоптати”, — так міркує Чіпка. Кохання загинуло, злі люди вбили його. Душу Чіпки сповила непроглядна темрява, у якій лише зневіра й, знову ж таки, ненависть здавалися чимось тривким, принаймні, вагомим. Алкоголь не здатний був загасити пожежу в цій затаврованій долею душі. Якщо підсумувати почуття героя роману, то вийде безкінечна, шалена образа на Бога й людей. З таким почуттям, звісно, жити дуже й дуже непросто.
“Пропаща сила” шукає виходу й знаходить його в жазі помсти, спрямованої проти людей, які не пожаліли ні його, ні Мотрю, ні діда Уласа. І Чіпка приєднується до кримінального угруповання Лушні, Матні й Пацюка. З цими жалюгідними представниками роду людського Чіпка мав мало спільного, але ж на слизький шлях злочинів так легко стати.
Доля грала Чіпкою, мов тим м’ячем. Покаявшись у колишніх гріхах, він став не просто повноправним членом сільської громади, а й навіть дуже авторитетною людиною — членом земства. І знову ті, хто оточував Чіпку, виявилися підступними. Пани не бажали бачити селянина в лавах земства. Вареника викинули з земства. Саме ця подія знаменувала остаточний крах усіх життєвих надій Чіпки. І саме так драма людського життя переросла в трагедію.
“Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда!.. Не вхопиш тропи, куди йти, не знаходиш місця, де б прихилитися”, — у відчаї розуміє Чіпка. Замість того щоб дорослішати й людянішати, його душа поступово, але невідворотно, деградує, руйнується. Злочинну “кар’єру” Чіпки завершує різанина, яку він учинив над цілою сім’єю. Це не лише фінал роману, а й фінал життя: рідна мати видає Чіпку властям, а “польова царівна” Галя накладає на себе руки. А в читача замість співчуття, яке викликав Чіпка протягом роману, виникає щось схоже на відразу.
Автор роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” створив психологічно довершену картину занепаду людської душі. Чіпка з дитинства був дуже вразливим, а до того ж мав загострене почуття справедливості. Урівноважені іншими якостями, ці риси характеру Чіпки могли б стати в пригоді як ближнім, так і йому самому. Але ж оточення, обставини, а може, і сама доля зробили так, що головний герой твору опиняється в безвихідному становищі. Злочини, які він учинив, є лише наслідком химерного збігу несправедливих обставин, неправильного виховання.
Конфлікт між особистістю й суспільством, точніше, проблема цього конфлікту існує здавна. І кожного разу, коли людина й суспільство вступають у нерівний бій, відбувається людська трагедія. Ще одна трагедія. Мужня, горда, сильна особистість ніби ламається на скалки, і кожна з цих скалок відбиває лише невелику частину складного й різноманітного світу. Так сталося з Чіпкою. Виродження душі, утрата моральних цінностей, крайня зневіра — ось чим наповнилася душа головного героя. Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” примушує замислитися над вічними питаннями про добро і зло, життя і смерть, гріх і спокуту, і в цьому полягає незаперечна цінність твору.