“Кайдашева сім’я”— твір про занепад родини
Довгі віки українська сім’я була взірцем моральної краси, високого кохання, взаєморозуміння. Але доля чомусь жорстоко обійшлася із сім’єю, що особливо помітно стало в XX столітті. Перша світова, громадянська війни, голодомор значною мірою пошкодили генофонд нації. Потім була друга світова війна, наслідки якої українці відчувають до сьогодні. Поступово зникла аура сімейного затишку, сімейного щастя. Інші, досить сумнівні цінності сповідує багато хто з наших сучасників. Чи можна знайти виток занепаду родинного життя? З чого почалась моральна, а згодом і фізична деградація нації?
Реалістична соціально-побутова повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” дає деякі відповіді на складні запитання сучасності. У цьому творі чимало кумедних ситуацій, але не поспішаймо сміятися. Дійсно, патріархальні сімейні стосунки, які почали розпадатися після земельної реформи 1861 року, були досить безглуздими, проте раціональне зерно в них усе ж таки було.
Конфлікт у повісті розпочинається саме між старшим і молодшим поколіннями. Ми спостерігаємо, як поступово напруженішими й напруженішими стають відносини між Мотрею та Кайдашихою — невісткою й свекрухою.
Приводи до сварок у Кайдашевій сім’ї мають суто побутове забарвлення, але за ними стоїть набагато серйозніша проблема — духовна роз’єднаність членів родини. Конфлікти перемежовуються своєрідними перемир’ями, але це тимчасове явище. Автор вдало зауважує: “Лихо в хаті тільки затихло й притаїлося, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці, і гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір’я”. Ні, не через мотовило посварилися Мотря та стара Кайдашиха: просто атмосфера в хаті стала нестерпною. Тут можна багато говорити про повну несумісність характерів жінок, але у випадку з Кайдатами причиною сварок виступають зміни глобальні, передусім соціальні зміни в пореформованому селі.
У хаті Кайдашів з’явилася друга невістка — Мелашка, і ця тендітна молода жінка стала об’єктом глузувань і знущань з боку старої Кайдашихи: “Вона нападала на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь”. І не дивно, що Мелашка вирішила залишитися в Києві, куди вона ходила на прощу. Мелашку вдалося повернути, але інше нещастя звалилося на сім’ю: старий Кайдаш почав пиячити і одного разу, напившись, потонув. Тепер на сімейній сцені з’являються Карпо і Лаврін, які ділять батьківське добро. Стався ще один епізод: виміряючи город, сім’я не змогла знайти компромісу. ї надалі сварка йшла за сваркою, жінки знову не могли порозумітися: “Вони разом верещали, ґвалтували, лаялися. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати”, Дійшло і до справжньої бійки. Ще довго ділилися, межувалися Кайдаші, перегороджували двір, “одривали” одну хату від іншої тощо. Нечуй-Левицький вдало описує своєрідний “пік” конфлікту, який нагадував початок справжніх бойових дій: “Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближалися одна до другої, сумно й понуро”. Автор описує своїх героїв, які досить помітно змінилися за останні кілька років. Чоловіки змужніли, жінки погарнішали, поруч діти. Та ладу між близькими родичами так і не настало. Останнім конфліктом у повісті є сварка навколо груші. А потім “груша всохла, і дві сім’ї помирилися”. Однак чомусь здається, що груша — не останній привід для сімейної війни, яка точиться вже багато часу і точитиметься ще довше.
“Кайдашева сім’я” — один з найпопулярніших творів української класичної літератури. Ще за радянських часів було зроблено кілька дуже вдалих радіоп’єс за цією повістю. Івану Нечую-Левицькому вдалося створити яскраві характери, вхопити найхарактерніші риси селянської мови тощо. А головне, автору вдалося відтворити складне й трагічне явище — повільний, але невідворотний занепад української сім’ї. Твір сповнений гумору, але загальне враження від “Кайдашевої сім’ї” важке. Чомусь здається, що повість розповідає й про нашу сучасність. Швидше за все, чимало сучасних українських сімей впізнають себе в Кайдашах.
Чи є перспективи в сім’ї Кайдашів, якщо припуститися думки, що дві сім’ї й надалі продовжуватимуть жити поруч? Є дві можливості. Перша — Кайдаші старішатимуть на тлі періодичних сварок, а молоде покоління з часом прийде їм на зміну. Друга — Кайдаші роз’їдуться по різних кінцях села або навіть по різних селах. На жаль, третьої можливості для Кайдашевої сім’ї не існує. Давайте ще раз замислимося над цим.
Реалістична соціально-побутова повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” дає деякі відповіді на складні запитання сучасності. У цьому творі чимало кумедних ситуацій, але не поспішаймо сміятися. Дійсно, патріархальні сімейні стосунки, які почали розпадатися після земельної реформи 1861 року, були досить безглуздими, проте раціональне зерно в них усе ж таки було.
Конфлікт у повісті розпочинається саме між старшим і молодшим поколіннями. Ми спостерігаємо, як поступово напруженішими й напруженішими стають відносини між Мотрею та Кайдашихою — невісткою й свекрухою.
Приводи до сварок у Кайдашевій сім’ї мають суто побутове забарвлення, але за ними стоїть набагато серйозніша проблема — духовна роз’єднаність членів родини. Конфлікти перемежовуються своєрідними перемир’ями, але це тимчасове явище. Автор вдало зауважує: “Лихо в хаті тільки затихло й притаїлося, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці, і гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір’я”. Ні, не через мотовило посварилися Мотря та стара Кайдашиха: просто атмосфера в хаті стала нестерпною. Тут можна багато говорити про повну несумісність характерів жінок, але у випадку з Кайдатами причиною сварок виступають зміни глобальні, передусім соціальні зміни в пореформованому селі.
У хаті Кайдашів з’явилася друга невістка — Мелашка, і ця тендітна молода жінка стала об’єктом глузувань і знущань з боку старої Кайдашихи: “Вона нападала на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь”. І не дивно, що Мелашка вирішила залишитися в Києві, куди вона ходила на прощу. Мелашку вдалося повернути, але інше нещастя звалилося на сім’ю: старий Кайдаш почав пиячити і одного разу, напившись, потонув. Тепер на сімейній сцені з’являються Карпо і Лаврін, які ділять батьківське добро. Стався ще один епізод: виміряючи город, сім’я не змогла знайти компромісу. ї надалі сварка йшла за сваркою, жінки знову не могли порозумітися: “Вони разом верещали, ґвалтували, лаялися. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати”, Дійшло і до справжньої бійки. Ще довго ділилися, межувалися Кайдаші, перегороджували двір, “одривали” одну хату від іншої тощо. Нечуй-Левицький вдало описує своєрідний “пік” конфлікту, який нагадував початок справжніх бойових дій: “Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближалися одна до другої, сумно й понуро”. Автор описує своїх героїв, які досить помітно змінилися за останні кілька років. Чоловіки змужніли, жінки погарнішали, поруч діти. Та ладу між близькими родичами так і не настало. Останнім конфліктом у повісті є сварка навколо груші. А потім “груша всохла, і дві сім’ї помирилися”. Однак чомусь здається, що груша — не останній привід для сімейної війни, яка точиться вже багато часу і точитиметься ще довше.
“Кайдашева сім’я” — один з найпопулярніших творів української класичної літератури. Ще за радянських часів було зроблено кілька дуже вдалих радіоп’єс за цією повістю. Івану Нечую-Левицькому вдалося створити яскраві характери, вхопити найхарактерніші риси селянської мови тощо. А головне, автору вдалося відтворити складне й трагічне явище — повільний, але невідворотний занепад української сім’ї. Твір сповнений гумору, але загальне враження від “Кайдашевої сім’ї” важке. Чомусь здається, що повість розповідає й про нашу сучасність. Швидше за все, чимало сучасних українських сімей впізнають себе в Кайдашах.
Чи є перспективи в сім’ї Кайдашів, якщо припуститися думки, що дві сім’ї й надалі продовжуватимуть жити поруч? Є дві можливості. Перша — Кайдаші старішатимуть на тлі періодичних сварок, а молоде покоління з часом прийде їм на зміну. Друга — Кайдаші роз’їдуться по різних кінцях села або навіть по різних селах. На жаль, третьої можливості для Кайдашевої сім’ї не існує. Давайте ще раз замислимося над цим.
