Історичні народні пісні — пам’ять нашого народу
На долю українського народу випало так багато лиха, що вилити його можна було лише в пісні — тужливій, як скімлення чайки, та могутній, як Дніпрова течія. Так виникли історичні пісні — перлини в діадемі народнопісенної творчості.
“Зажурилась Україна, бо нічим прожити…” — це пісня, у якій змальовано досить віддалені історичні події, коли наші предки безстрашно боронили рідну землю від ворогів-бусурманів.
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати! —
закликає своїх сучасників безіменний автор твору. “Вражому турчину” прийдеться зле в Україні: усі готові до оборони, і не схибить козацька рука!
У пісні “Гей, не дивуйтесь, добрії люди…” оспівуються герої визвольної війни 1648—1654 років — Богдан Хмельницький та Максим Кривоніс. В основі твору лежить конкретна історична подія — Нилявська битва між польським військом і козаками Богдана Хмельницького. Тоді українці дали доброго прочухана шляхтичам! Полковника Кривокоса (у пісні його названо Перебийносом) у цій історичній пісні згадано недаремно: він прославився в Пилявській битві серед найперших героїв:
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
Перемога була повною. Тепер ворогам надовго заказано шлях до нашої землі:
Загнали панів геть аж за Віслу,
Не вернуться і в три роки.
Народ у своїй творчості ніколи не помиляється. Так сталося з піснею “Чи не той то хміль”, де оспівується народний улюбленець, мудрий полководець Богдан Хмельницький. Народ полюбив цього відомого державного й воєнного діяча за мудрість, освіченість, великий досвід. Ось такі слова вклав автор у вуста Богдана Хмельницького, який переміг у битві під Жовтими Водами:
А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою велику потугу я знаю,
Іще й орду за собою веду:
А все, вражі ляхи, на вашу біду.
Український народ, очолюваний Богданом Хмельницьким, постає в цій пісні як необорна сила, здатна здобути перемогу за найтяжчих та найнесприятливіших умов.
Більш складною за структурою є народна дума “Хмельницький і Барабаш”. У творі відбувається конфлікт між Богданом, який є уособленням національного визволення, і прибічником польського панування в Україні черкаським полковником Барабашем.
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Нащо нам за віру християнську достойно-праведно стояти? —
каже підступний Барабаш, готовий задля власної вигоди занапастити український народ. Хмельницький дізнався про зраду, а згодом отримав докази Барабашевої вини — “шкатулку з королівськими листами”. Народний співець, автор думи, особливо вражений саме підступністю Барабаша: “пропагандистську промову” черкаського зрадника він повторює кілька разів. Але Богдан Хмельницький аж ніяк не збирається “з ляхами, з мостивими панами, хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати”. Ляхів знищено, Полковника Барабаша страчено, а його сім’ю подаровано турецькому султану. Такий учинок Богдана Хмельницького може здатися жорстоким, але такі то вже були часи. Навіть власного кума Барабаша не пожалів гетьман, адже інтереси державні для Хмельницького були набагато важливіші за власні. Дума завершується словами, які адресовані козаками своєму улюбленому ватажкові:
Ей, пане, пане Хмельницький Богдане-Зиновію,
Наш батю, полковнику чигиринський!
Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили й гуляли,
А неприятеля под нозі топтали,
А віри християнської на поталу в вічний час
не подали!
Минають століття, але живе в народі історична пісня. Добре знаючи ці твори, годі помилитися в історичних реаліях минулого. Українці добре навчилися розрізняти своїх та чужих, біле та чорне, добро та зло. І нехай ворогам надано інколи зайвої негативності, але ж постаті героїв України відтворені в піснях якнайповніше: це сильні й мудрі люди, гідні сини своєї батьківщини.
Складні події нашої історії, датовані XVII століттям, назавжди лишилися в народній пам’яті. Саме історичні пісні й думи є втіленням цієї пам’яті. У сучасній Україні усна народна творчість, зокрема згадані жанри, є одним з провідних джерел поновлення національної самосвідомості наших співвітчизників. І там, де лунають пісні про минуле Батьківщини, є надія на її світле й щасливе майбутнє.
“Зажурилась Україна, бо нічим прожити…” — це пісня, у якій змальовано досить віддалені історичні події, коли наші предки безстрашно боронили рідну землю від ворогів-бусурманів.
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати! —
закликає своїх сучасників безіменний автор твору. “Вражому турчину” прийдеться зле в Україні: усі готові до оборони, і не схибить козацька рука!
У пісні “Гей, не дивуйтесь, добрії люди…” оспівуються герої визвольної війни 1648—1654 років — Богдан Хмельницький та Максим Кривоніс. В основі твору лежить конкретна історична подія — Нилявська битва між польським військом і козаками Богдана Хмельницького. Тоді українці дали доброго прочухана шляхтичам! Полковника Кривокоса (у пісні його названо Перебийносом) у цій історичній пісні згадано недаремно: він прославився в Пилявській битві серед найперших героїв:
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
Перемога була повною. Тепер ворогам надовго заказано шлях до нашої землі:
Загнали панів геть аж за Віслу,
Не вернуться і в три роки.
Народ у своїй творчості ніколи не помиляється. Так сталося з піснею “Чи не той то хміль”, де оспівується народний улюбленець, мудрий полководець Богдан Хмельницький. Народ полюбив цього відомого державного й воєнного діяча за мудрість, освіченість, великий досвід. Ось такі слова вклав автор у вуста Богдана Хмельницького, який переміг у битві під Жовтими Водами:
А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою велику потугу я знаю,
Іще й орду за собою веду:
А все, вражі ляхи, на вашу біду.
Український народ, очолюваний Богданом Хмельницьким, постає в цій пісні як необорна сила, здатна здобути перемогу за найтяжчих та найнесприятливіших умов.
Більш складною за структурою є народна дума “Хмельницький і Барабаш”. У творі відбувається конфлікт між Богданом, який є уособленням національного визволення, і прибічником польського панування в Україні черкаським полковником Барабашем.
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Нащо нам за віру християнську достойно-праведно стояти? —
каже підступний Барабаш, готовий задля власної вигоди занапастити український народ. Хмельницький дізнався про зраду, а згодом отримав докази Барабашевої вини — “шкатулку з королівськими листами”. Народний співець, автор думи, особливо вражений саме підступністю Барабаша: “пропагандистську промову” черкаського зрадника він повторює кілька разів. Але Богдан Хмельницький аж ніяк не збирається “з ляхами, з мостивими панами, хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати”. Ляхів знищено, Полковника Барабаша страчено, а його сім’ю подаровано турецькому султану. Такий учинок Богдана Хмельницького може здатися жорстоким, але такі то вже були часи. Навіть власного кума Барабаша не пожалів гетьман, адже інтереси державні для Хмельницького були набагато важливіші за власні. Дума завершується словами, які адресовані козаками своєму улюбленому ватажкові:
Ей, пане, пане Хмельницький Богдане-Зиновію,
Наш батю, полковнику чигиринський!
Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили й гуляли,
А неприятеля под нозі топтали,
А віри християнської на поталу в вічний час
не подали!
Минають століття, але живе в народі історична пісня. Добре знаючи ці твори, годі помилитися в історичних реаліях минулого. Українці добре навчилися розрізняти своїх та чужих, біле та чорне, добро та зло. І нехай ворогам надано інколи зайвої негативності, але ж постаті героїв України відтворені в піснях якнайповніше: це сильні й мудрі люди, гідні сини своєї батьківщини.
Складні події нашої історії, датовані XVII століттям, назавжди лишилися в народній пам’яті. Саме історичні пісні й думи є втіленням цієї пам’яті. У сучасній Україні усна народна творчість, зокрема згадані жанри, є одним з провідних джерел поновлення національної самосвідомості наших співвітчизників. І там, де лунають пісні про минуле Батьківщини, є надія на її світле й щасливе майбутнє.
