Україна за часів революції 1905 року (За оповіданням В. Винниченка “Солдатики!”)
Володимир Винниченко є одним з тих авторів, твори якого поповнили золотий фонд літератури XX століття й піднесли її на європейський рівень. Незважаючи на величезні досягнення у XIX столітті, українська література в багатьох своїх зразках характеризувалася одноманітністю тематики. Узагалі, їй бракувало якнайширшого й узагальненого розуміння історичних подій. Володимир Винниченко певною мірою виправив цю ваду, надавши нам на диво точні зразки справжньої прози, проклавши шляхи у світ літературної досконалості.
1905 року Російську імперію сколихнула перша з революцій. Саме тоді громадяни зрозуміли, що солдати добре вміють стріляти в беззбройних, а крім того, вони зрозуміли, що камінь з бруківки може бути непоганою зброєю. Володимир Винниченко брав участь у складних революційних подіях того року. Власний дар слова письменник використовував у революційних цілях: він писав листівки, видавав політичні брошури, і тим самим ризикував бути заарештованим. Як листівки, так і брошури Винниченка були покликані розбудити національну й класову свідомість селян. Політична активність письменника зумовила те, що він став одним з творців української історії: Винниченко брав участь у формуванні першого національного уряду України. Але ж це сталося більш ніж за десять років по тому, а поки що…
“Солдатики!” Володимира Винниченка є одним з творів, які подають точну картину дійсності шаленого 1905 року. Тоді робітничий клас — “рушійна сила революції” ще не мав достатньої згуртованості, а більшовики були досить слабкою частиною РСДРП. Тому роль активного учасника тієї революції відігравало селянство, зорганізоване лише власною думкою про справедливе суспільство. Уряд, звичайно, не міг поділяти цієї точки зору й тому висилав назустріч повсталим селянам озброєні до зубів каральні загони. В оповіданні Володимира Винниченка “Солдатики!” мова йде саме про таку ситуацію.
Голодні селяни відібрали в поміщика зерно, намагаючись поновити справедливість хоча б в окремо взятому селі. Поміщик викликав солдат, аби покарати селян-бунтівників і повернути своє. Ватажком селян став Явтух — втілення колективного розуму, колективної свідомості. Аж ось солдати зустрічаються з бунтівниками. І Явтух звертається до солдатів. У його зверненні звучить щире співчуття до страждань рідного народу, а також неабияка природна мудрість. Але ж, як і багато хто з народних мудреців, він є ще й беззастережно добрим, добрим просто до наївності. Винниченко зображує цю щиру людину зі справжнім співчуттям та розумінням. Явтух — типовий український селянин, який прожив усе своє життя за простими євангельськими законами: “не вбивай”, “не заздри”, “поважай батька й матір своїх” і таке інше. Протягом свого довгого життя селянський ватажок нікому не зробив зла, а вилучення зерна в поміщика є лише актом справедливості. Саме тому Явтух ніяк не візьме до тями: як солдати будуть стріляти в людей, які нічого дійсно поганого не вдіяли? Логіка цього християнина досить проста: “Стріляли, бо не знали правди, а знатимуть — не стрілятимуть”. Явтух вважає, що правду “солдатикам” розповів саме він. Здається, що селянського ватажка й бунтівників зараз буде розстріляно… Але ж Володимир Винниченко дає зовсім несподівану й протилежну розв’язку цього твору. Промова Явтуха не розлютила солдатів, як можна було подумати, а навпаки, миттєво змінила щось у їхній душі: націлені гвинтівки опустилися. Проте офіцер, скаженіючи від люті, зарубав Явтуха шаблею. Тієї ж миті з натовпу селян вискочив Микола й важкою ломакою вбив офіцера. У цій гостронапруженій ситуації солдати лишилися тільки свідками, і це дуже показовий фінал .
Володимир Винниченко показав те, як найсвідоміша людина в натовпі віддає своє життя за спільні інтереси. Але важливішим є те, що солдати, ці вірні пси царату, почали розуміти свою ганебну роль у трагічних подіях революції. Солдати не стали стріляти — це лейтмотив революції 1905 року і Лютневої революції 1917 року. Відмова від схваленого законом убивства є ознакою того, що в імперії настали зовсім нові часи. Як безпосередній учасник тих подій, Володимир Винниченко зумів дуже гостро відчути зрушення в суспільній свідомості. Царат розвалювався на очах, але був ще могутнім, хижим, безжальним.
Навіщо простим людям стріляти один в одного? Що їм, однаково безправним і бідним, ділити? Навіщо слухатися підступних політиків, які нацьковують народи один на одного? Адже злагода дає набагато більший зиск, ніж ворожнеча — можна навіть з такої точки зору подивитися на цю проблему. Громадянський мир — ось, на мій погляд, наскрізна ідея цього коротенького оповідання. А його головний герой мріє про правду та мир для своїх односельців.
1905 року Російську імперію сколихнула перша з революцій. Саме тоді громадяни зрозуміли, що солдати добре вміють стріляти в беззбройних, а крім того, вони зрозуміли, що камінь з бруківки може бути непоганою зброєю. Володимир Винниченко брав участь у складних революційних подіях того року. Власний дар слова письменник використовував у революційних цілях: він писав листівки, видавав політичні брошури, і тим самим ризикував бути заарештованим. Як листівки, так і брошури Винниченка були покликані розбудити національну й класову свідомість селян. Політична активність письменника зумовила те, що він став одним з творців української історії: Винниченко брав участь у формуванні першого національного уряду України. Але ж це сталося більш ніж за десять років по тому, а поки що…
“Солдатики!” Володимира Винниченка є одним з творів, які подають точну картину дійсності шаленого 1905 року. Тоді робітничий клас — “рушійна сила революції” ще не мав достатньої згуртованості, а більшовики були досить слабкою частиною РСДРП. Тому роль активного учасника тієї революції відігравало селянство, зорганізоване лише власною думкою про справедливе суспільство. Уряд, звичайно, не міг поділяти цієї точки зору й тому висилав назустріч повсталим селянам озброєні до зубів каральні загони. В оповіданні Володимира Винниченка “Солдатики!” мова йде саме про таку ситуацію.
Голодні селяни відібрали в поміщика зерно, намагаючись поновити справедливість хоча б в окремо взятому селі. Поміщик викликав солдат, аби покарати селян-бунтівників і повернути своє. Ватажком селян став Явтух — втілення колективного розуму, колективної свідомості. Аж ось солдати зустрічаються з бунтівниками. І Явтух звертається до солдатів. У його зверненні звучить щире співчуття до страждань рідного народу, а також неабияка природна мудрість. Але ж, як і багато хто з народних мудреців, він є ще й беззастережно добрим, добрим просто до наївності. Винниченко зображує цю щиру людину зі справжнім співчуттям та розумінням. Явтух — типовий український селянин, який прожив усе своє життя за простими євангельськими законами: “не вбивай”, “не заздри”, “поважай батька й матір своїх” і таке інше. Протягом свого довгого життя селянський ватажок нікому не зробив зла, а вилучення зерна в поміщика є лише актом справедливості. Саме тому Явтух ніяк не візьме до тями: як солдати будуть стріляти в людей, які нічого дійсно поганого не вдіяли? Логіка цього християнина досить проста: “Стріляли, бо не знали правди, а знатимуть — не стрілятимуть”. Явтух вважає, що правду “солдатикам” розповів саме він. Здається, що селянського ватажка й бунтівників зараз буде розстріляно… Але ж Володимир Винниченко дає зовсім несподівану й протилежну розв’язку цього твору. Промова Явтуха не розлютила солдатів, як можна було подумати, а навпаки, миттєво змінила щось у їхній душі: націлені гвинтівки опустилися. Проте офіцер, скаженіючи від люті, зарубав Явтуха шаблею. Тієї ж миті з натовпу селян вискочив Микола й важкою ломакою вбив офіцера. У цій гостронапруженій ситуації солдати лишилися тільки свідками, і це дуже показовий фінал .
Володимир Винниченко показав те, як найсвідоміша людина в натовпі віддає своє життя за спільні інтереси. Але важливішим є те, що солдати, ці вірні пси царату, почали розуміти свою ганебну роль у трагічних подіях революції. Солдати не стали стріляти — це лейтмотив революції 1905 року і Лютневої революції 1917 року. Відмова від схваленого законом убивства є ознакою того, що в імперії настали зовсім нові часи. Як безпосередній учасник тих подій, Володимир Винниченко зумів дуже гостро відчути зрушення в суспільній свідомості. Царат розвалювався на очах, але був ще могутнім, хижим, безжальним.
Навіщо простим людям стріляти один в одного? Що їм, однаково безправним і бідним, ділити? Навіщо слухатися підступних політиків, які нацьковують народи один на одного? Адже злагода дає набагато більший зиск, ніж ворожнеча — можна навіть з такої точки зору подивитися на цю проблему. Громадянський мир — ось, на мій погляд, наскрізна ідея цього коротенького оповідання. А його головний герой мріє про правду та мир для своїх односельців.
