Земля в долі людини
Проблема, яку розкриває О. Кобилянська у своїй повісті, досить не нова для української літератури. Вічні негаразди українського селянства та його повна залежність від землі, від забезпеченості родини, хвилювала у різні часи багатьох письменників. Але твір О. Кобилянської був написаний з такою силою та пристрастю, що змушує нас мимоволі замислитися над тим, яку ж насправді роль відігравала земля в долі людини.
Перш за все, земля була, є, і назавжди залишиться годувальницею. Але для того, щоб вона дійсно могла годувати, треба прикласти до неї працю і дбайливість. Лише у цьому випадку вона сповна віддячить за добре відношення. И лише доброму господарю завжди вдавалося відчувати землю як живу істоту, яка вміла сердитися і радіти разом з ним: . «…Шкода лиш, що не говорила…». Але поряд з цим земля була справжнім гнобителем, бо змушувала людей заради неї цілком відмовлятися він нормального життя. В цьому світі показовою є доля Марійки і Івоніки, які збирали копійку до копійки, обмежували себе у їжі і одязі заради того, щоб купити невеличкий клаптик землі для своїх дітей. «Наша доля – працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця» – так каже Івоніка. Нажаль, цим і вичерпувалась його життєва програма.
Ще одну, не менш важливу роль земля відіграє у якості мірила людської ваги. Той, у кого є багато землі, завжди вважається найбільш значущим та шанованим чоловіком, до його думки прислухаються інші. Навіть якщо у такої людини є недостойний син, він завжди вважається бажаним женихом, таким само, як «дурний Ілія» чи Тодорик Жемчук. Кожна селянська родина мріє віддати свою дочку за бажані «морги» землі.
Земля навіть могла штовхнути на злочин. Звісно, не сама земля, а прагнення володіти нею любою ціною. Саме так трапилося і з Савою, який більш за все бажав привести Рахіру господинею до своєї землі, а не до батьківської, а батьки були перешкодою цього бажання. Вони не лише не віддавали землю, а й не хотіли зовсім приймати такої бідної невістки. А у випадку, якщо Сава їх не послухається, вони погрожували віддати всі землі Михайлу. Це і привело Саву до злочину, це і стало великою трагедією, яка спіткала родину. Сава вбив Михайла. Брат вбив брата за землю!
Дуже вразила мене сцена похоронів Михайла, той момент, коли приголомшені батьки прощаються з сином. Один син вбивця, другого ось-ось поглине земля, тому старий Івоніка не витримує і вимовляє з гнівом і розпачем: «Не для тебе вона була, синку, а ти для неї!». Але докази влади землі над цими нещасними людьми на цьому не закінчуються. Згодом вони знову починають працювати, бо земля знову починає вимагати догляду. Над цією родиною все одно висне неписаний селянський закон, який у будь-якому випадку вимагає турбуватися про землю. Згідно з цим же законом людина, яка залишалася без землі, автоматично ставала людиною без будь-яких прав.
Яскравим прикладом безправ’я людини, у якої не було своєї землі, може служити доля ще однієї героїні повісті – Анни. Вона усе життя працювала у наймах, і хоча її робота була не легшою за роботу інших селян, вона не мала ні клаптика землі. Незважаючи на те, що дівчина мала золоті руки та добре серце, всі її чесноти переважала бідність. Односельчанки добре розуміли, що Анна краща за багатьох з них, і тому при всякому зручному випадку глузували з неї.
Найбільшим прагненням дівчини було прагнення відірватися від землі і стати від неї незалежною. Врешті решт це їй вдалося – вона вийшла заміж за багатого парубка Михайла і народила йому доньку. Дитину вони вирішили віддати у навчання, щоб згодом вона не була прив’язаної до землі, а заробляла на хліб своїми знаннями.
Це була єдина родина, зображена у творі О. Кобилянської «Земля», яка наважилися відібрати у землі право диктувати людям свою волю, обмежувати їх свободу і ламати їх життя. І це вірне рішення, бо земля безсила протистояти тих, хто вважає себе не підвладним, а рівним їй. І пройде ще багато часу, доки виросте покоління тих людей, які зможуть відстоювати своє право обирати власний життєвий шлях.
Перш за все, земля була, є, і назавжди залишиться годувальницею. Але для того, щоб вона дійсно могла годувати, треба прикласти до неї працю і дбайливість. Лише у цьому випадку вона сповна віддячить за добре відношення. И лише доброму господарю завжди вдавалося відчувати землю як живу істоту, яка вміла сердитися і радіти разом з ним: . «…Шкода лиш, що не говорила…». Але поряд з цим земля була справжнім гнобителем, бо змушувала людей заради неї цілком відмовлятися він нормального життя. В цьому світі показовою є доля Марійки і Івоніки, які збирали копійку до копійки, обмежували себе у їжі і одязі заради того, щоб купити невеличкий клаптик землі для своїх дітей. «Наша доля – працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця» – так каже Івоніка. Нажаль, цим і вичерпувалась його життєва програма.
Ще одну, не менш важливу роль земля відіграє у якості мірила людської ваги. Той, у кого є багато землі, завжди вважається найбільш значущим та шанованим чоловіком, до його думки прислухаються інші. Навіть якщо у такої людини є недостойний син, він завжди вважається бажаним женихом, таким само, як «дурний Ілія» чи Тодорик Жемчук. Кожна селянська родина мріє віддати свою дочку за бажані «морги» землі.
Земля навіть могла штовхнути на злочин. Звісно, не сама земля, а прагнення володіти нею любою ціною. Саме так трапилося і з Савою, який більш за все бажав привести Рахіру господинею до своєї землі, а не до батьківської, а батьки були перешкодою цього бажання. Вони не лише не віддавали землю, а й не хотіли зовсім приймати такої бідної невістки. А у випадку, якщо Сава їх не послухається, вони погрожували віддати всі землі Михайлу. Це і привело Саву до злочину, це і стало великою трагедією, яка спіткала родину. Сава вбив Михайла. Брат вбив брата за землю!
Дуже вразила мене сцена похоронів Михайла, той момент, коли приголомшені батьки прощаються з сином. Один син вбивця, другого ось-ось поглине земля, тому старий Івоніка не витримує і вимовляє з гнівом і розпачем: «Не для тебе вона була, синку, а ти для неї!». Але докази влади землі над цими нещасними людьми на цьому не закінчуються. Згодом вони знову починають працювати, бо земля знову починає вимагати догляду. Над цією родиною все одно висне неписаний селянський закон, який у будь-якому випадку вимагає турбуватися про землю. Згідно з цим же законом людина, яка залишалася без землі, автоматично ставала людиною без будь-яких прав.
Яскравим прикладом безправ’я людини, у якої не було своєї землі, може служити доля ще однієї героїні повісті – Анни. Вона усе життя працювала у наймах, і хоча її робота була не легшою за роботу інших селян, вона не мала ні клаптика землі. Незважаючи на те, що дівчина мала золоті руки та добре серце, всі її чесноти переважала бідність. Односельчанки добре розуміли, що Анна краща за багатьох з них, і тому при всякому зручному випадку глузували з неї.
Найбільшим прагненням дівчини було прагнення відірватися від землі і стати від неї незалежною. Врешті решт це їй вдалося – вона вийшла заміж за багатого парубка Михайла і народила йому доньку. Дитину вони вирішили віддати у навчання, щоб згодом вона не була прив’язаної до землі, а заробляла на хліб своїми знаннями.
Це була єдина родина, зображена у творі О. Кобилянської «Земля», яка наважилися відібрати у землі право диктувати людям свою волю, обмежувати їх свободу і ламати їх життя. І це вірне рішення, бо земля безсила протистояти тих, хто вважає себе не підвладним, а рівним їй. І пройде ще багато часу, доки виросте покоління тих людей, які зможуть відстоювати своє право обирати власний життєвий шлях.
