Мої роздуми над прочитаним твором. М. Старицький. «Оборона Буші»
Кили я почав читати історичний роман М. Старицького «Оборона Буші», мені одразу ж спало на думку, що так міг починатися класичний драматичний твір. Перші сторінки роману дуже нагадували мені ремарки до справжньої п’єси. Такий же, як у п’єсах, теперішній час оповіді, такий же детальний опис декорацій, точний опис героїв і їх настроїв. Якби хтось наважився поставити виставу за романом «Оборона Буші», то сценарист і режисер подякували б авторові за докладність та детальність опису персонажів і подій.
Та в цьому немає нічого дивного, адже Михайло Старицький усе своє життя присвятив не тільки літературній, а й і театральній діяльності. Він не тільки писав власні твори, яких у нього не так вже й багато, а й інсценізував драми інших письменників. Хоча звучить це як парадокс, та, на мою думку, це цілком закономірно. Закономірно те, що власний роман М. Старицького «Оборона Буші» вийшов схожим на п’єсу, парадоксально те, що від цього твір нічого не втратив, а тільки здобув.
Отже, все ж таки ми маємо історичний роман. Та що є найбільш характерним для цього твору, що є головною його ознакою? Звичайно ж, відомі події, відомі історичні постаті. І так, і ні. Тут доречно згадати історичний роман відомого французького письменника В. Гюго «Собор Паризької Богоматері». Ви впевнені, що в ті часи, які відображуються у цьому творі, насправді існував Квазімодо і Клод Фролло? Вважаю, що ні. Але ми отримали роман, в якому автор яскраво відтворив людей з їхніми віруваннями і уподобаннями, їхніми страхами і мораллю. Ми отримали роман, в якому автор зображує людей такими, якими вони були у XV столітті. Те ж саме можна сказати і про роман «Оборона Буші». Адже справжній історичний роман, перш за все, віддзеркалює певну історичну епоху, а чи відображує він виключно реальних людей і чи ґрунтується він на реальних подіях, то вже друга справа.
Треба додати, що більшість письменників порушували і порушують сьогодні історичні факти, причому роблять це навіть тоді, коли зображують добре відомий більшості читачів історичний епізод. Та навіщо це робиться? На це існує багато відповідей, найпростіша з яких – незнання історичних фактів. Я не можу звинувачувати в цьому М. Старицького, адже він був освіченою людиною. Я вважаю, що більшість авторів, як і автор «Оборони Буші», роблять це заради читачів, заради того, щоб їхні оповіді були цікавішими. То ж знав письменник напевно, що головна героїня Олеся насправді мала ім’я Мар’яна і була вдовицею місцевого сотника Завісного. І не приходив ніякий Антось до порохового льоху, щоб з коханою розділити героїчну смерть, та й скоріш усього, ніякого Антося не було зовсім.
Причини зміни історичних фактів, на мою думку, були зовсім інші. Можливо, М. Старицькому здавалося , що події, які він хотів відобразити в романі, були не такі вже драматичні? Та ні, я впевнений, що письменник добре знав, яку трагедію і який величний подвиг українського козацтва він бере за основу свого твору. Незважаючи на те, що він декілька перебирає міру з романтичними рисами, які надає героям роману, врешті решт він досягає своєї мети. Прочитавши останній рядок твору, я зрозумів, що цей роман вразив мене до глибини душі.
Буває і так, що письменники порушують історичну достовірність і заради ідеї, частіш усього – соціальної. Та М. Старицький і так був дуже зворушений героїзмом захисників фортеці, тому більшого патріотизму й бажати не слід. Та змалювати все так, як було насправді, було не цікаво письменнику, як було б нецікаво й читати цей твір. І це неможна засуджувати, адже найбільший інтерес для письменника, тим паче письменника-реаліста, не завжди полягає в історичних подіях, та й сутність реалізму полягає теж не в цьому. Справжній письменник-реаліст полює на типові і характерні речі, на те, що з великою вірогідністю могло відбуватися у той чи інший час, на те, що його більш усього цікавить.
Не можу заперечувати, що й звичайний опис героїчного захисту фортеці дав читачам багато цікавого. Але М. Старицький бажав розгорнути не тільки одну зі сторінок трагічного конфлікту братніх народів. Бажав він зазирнути і в душі людські. Прикладом цього може бути історія кохання Антона Корецького і Олесі. Та й чому б не уявити можливість такого кохання саме в той час і саме в тому місці?
Особисто мене найбільш усього зворушив образ Антося. Мені здається, що це найбільш живий, найбільш реальний образ у всьому романі. Реальний – тому що суперечливий, а живий – тому що йому можна співчувати, його вчинки можна зрозуміти. Та й про більшість інших образів у романі М. Старицького «Оборона Буші» можна сказати те ж саме.
Та в цьому немає нічого дивного, адже Михайло Старицький усе своє життя присвятив не тільки літературній, а й і театральній діяльності. Він не тільки писав власні твори, яких у нього не так вже й багато, а й інсценізував драми інших письменників. Хоча звучить це як парадокс, та, на мою думку, це цілком закономірно. Закономірно те, що власний роман М. Старицького «Оборона Буші» вийшов схожим на п’єсу, парадоксально те, що від цього твір нічого не втратив, а тільки здобув.
Отже, все ж таки ми маємо історичний роман. Та що є найбільш характерним для цього твору, що є головною його ознакою? Звичайно ж, відомі події, відомі історичні постаті. І так, і ні. Тут доречно згадати історичний роман відомого французького письменника В. Гюго «Собор Паризької Богоматері». Ви впевнені, що в ті часи, які відображуються у цьому творі, насправді існував Квазімодо і Клод Фролло? Вважаю, що ні. Але ми отримали роман, в якому автор яскраво відтворив людей з їхніми віруваннями і уподобаннями, їхніми страхами і мораллю. Ми отримали роман, в якому автор зображує людей такими, якими вони були у XV столітті. Те ж саме можна сказати і про роман «Оборона Буші». Адже справжній історичний роман, перш за все, віддзеркалює певну історичну епоху, а чи відображує він виключно реальних людей і чи ґрунтується він на реальних подіях, то вже друга справа.
Треба додати, що більшість письменників порушували і порушують сьогодні історичні факти, причому роблять це навіть тоді, коли зображують добре відомий більшості читачів історичний епізод. Та навіщо це робиться? На це існує багато відповідей, найпростіша з яких – незнання історичних фактів. Я не можу звинувачувати в цьому М. Старицького, адже він був освіченою людиною. Я вважаю, що більшість авторів, як і автор «Оборони Буші», роблять це заради читачів, заради того, щоб їхні оповіді були цікавішими. То ж знав письменник напевно, що головна героїня Олеся насправді мала ім’я Мар’яна і була вдовицею місцевого сотника Завісного. І не приходив ніякий Антось до порохового льоху, щоб з коханою розділити героїчну смерть, та й скоріш усього, ніякого Антося не було зовсім.
Причини зміни історичних фактів, на мою думку, були зовсім інші. Можливо, М. Старицькому здавалося , що події, які він хотів відобразити в романі, були не такі вже драматичні? Та ні, я впевнений, що письменник добре знав, яку трагедію і який величний подвиг українського козацтва він бере за основу свого твору. Незважаючи на те, що він декілька перебирає міру з романтичними рисами, які надає героям роману, врешті решт він досягає своєї мети. Прочитавши останній рядок твору, я зрозумів, що цей роман вразив мене до глибини душі.
Буває і так, що письменники порушують історичну достовірність і заради ідеї, частіш усього – соціальної. Та М. Старицький і так був дуже зворушений героїзмом захисників фортеці, тому більшого патріотизму й бажати не слід. Та змалювати все так, як було насправді, було не цікаво письменнику, як було б нецікаво й читати цей твір. І це неможна засуджувати, адже найбільший інтерес для письменника, тим паче письменника-реаліста, не завжди полягає в історичних подіях, та й сутність реалізму полягає теж не в цьому. Справжній письменник-реаліст полює на типові і характерні речі, на те, що з великою вірогідністю могло відбуватися у той чи інший час, на те, що його більш усього цікавить.
Не можу заперечувати, що й звичайний опис героїчного захисту фортеці дав читачам багато цікавого. Але М. Старицький бажав розгорнути не тільки одну зі сторінок трагічного конфлікту братніх народів. Бажав він зазирнути і в душі людські. Прикладом цього може бути історія кохання Антона Корецького і Олесі. Та й чому б не уявити можливість такого кохання саме в той час і саме в тому місці?
Особисто мене найбільш усього зворушив образ Антося. Мені здається, що це найбільш живий, найбільш реальний образ у всьому романі. Реальний – тому що суперечливий, а живий – тому що йому можна співчувати, його вчинки можна зрозуміти. Та й про більшість інших образів у романі М. Старицького «Оборона Буші» можна сказати те ж саме.
