«Відтворення життя селян-кріпаків» за повістю «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького (Варіант 2)
Одним з найвідоміших творів видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», в якій автор створив яскравий образ кріпака-бунтаря. Боротьбі за кращу він долю присвятив усе своє життя. У цій повісті І. Нечуй-Левицький докладно і послідовно відображує картини тяжкого життя українського селянства. З повісті ми дізнаємося, що головні її герої змушені були коритися своєму панові, адже вони були людьми підневільними.
Сам пан Бжозовський дбав лише про власне збагачення і про свій добробут, а до своїх селян ставився як до звичайної робочої сили. Людське горе і страждання кріпаків його обходили.
Відробляти панщину і згінні дні, тіпати коноплі, лагодити дороги і мости, жати і обмолочувати пшеницю, обробляти панські поля повинні були і старі і малі. Частіш усього за цими роботами селяни не встигали поратися на своїх земельних клаптиках: «Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину, на панський лан, щоб хапати своє жито та пшеницю».
Не оминала панщина і жінок: «молодиці, дівчині, навіть дівчинці, пани накидали прясти на зиму по два півмітки» полотна, причому якщо прядива не вистачало, вони повинні були докладати свого. Крім того, кожна хата повинна була вигодувати за літо двадцять панських качок. Але з економії на качку давали так мало зерна, що «люди мусили годувати качок своєю пшеницею».
Багато кріпаків пана Бжозовського та інших панів одягалися в дрантя і жили впроголодь. «Породіллям пани давали тільки три дні вольного часу на одужання», а потім виганяли на панщину і примушували «до легшої роботи». За будь-яку провину пан мав право карати своїх селян – садити їх у холодну, бити і навіть віддавати у солдатчину.
Та коли головний герой твору Микола Джері і його товариші втекли з панщини до сахарень, вони побачили, що й там жити не краще. Бо й там люди жили в холодних брудних бараках, по дванадцять годин працювали і при цьому майже нічого не їли – кормили їх борщем з гнилої риби і дохлятини та кашею з тухлого зерна.
Таке становище не могло проіснувати довго. Накопичена у серцях ненависть все ж таки вилилася у боротьбу проти панщини, результатом якої стало скасування кріпацтва.
Сам пан Бжозовський дбав лише про власне збагачення і про свій добробут, а до своїх селян ставився як до звичайної робочої сили. Людське горе і страждання кріпаків його обходили.
Відробляти панщину і згінні дні, тіпати коноплі, лагодити дороги і мости, жати і обмолочувати пшеницю, обробляти панські поля повинні були і старі і малі. Частіш усього за цими роботами селяни не встигали поратися на своїх земельних клаптиках: «Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину, на панський лан, щоб хапати своє жито та пшеницю».
Не оминала панщина і жінок: «молодиці, дівчині, навіть дівчинці, пани накидали прясти на зиму по два півмітки» полотна, причому якщо прядива не вистачало, вони повинні були докладати свого. Крім того, кожна хата повинна була вигодувати за літо двадцять панських качок. Але з економії на качку давали так мало зерна, що «люди мусили годувати качок своєю пшеницею».
Багато кріпаків пана Бжозовського та інших панів одягалися в дрантя і жили впроголодь. «Породіллям пани давали тільки три дні вольного часу на одужання», а потім виганяли на панщину і примушували «до легшої роботи». За будь-яку провину пан мав право карати своїх селян – садити їх у холодну, бити і навіть віддавати у солдатчину.
Та коли головний герой твору Микола Джері і його товариші втекли з панщини до сахарень, вони побачили, що й там жити не краще. Бо й там люди жили в холодних брудних бараках, по дванадцять годин працювали і при цьому майже нічого не їли – кормили їх борщем з гнилої риби і дохлятини та кашею з тухлого зерна.
Таке становище не могло проіснувати довго. Накопичена у серцях ненависть все ж таки вилилася у боротьбу проти панщини, результатом якої стало скасування кріпацтва.
