Характеристика образу Марусі Федорчук з повісті О. Кобилянської «Земля»

 
У центрі повісті О. Кобилянської «Земля» – родина Федорчуків, яка складається з представників двох поколінь селян. Для старшого покоління – Марусі і Івоніки все найсвятіше у житті пов’язане саме з землею. Івоніка Федорчук – від природи лагідна і спокійна людина, він люблячий батько і працьовитий хлібороб. Івоніка добре знає, що «чоловік без землі нічого не варт», тому, щоб придбати землю, він усе життя важко працює. І під кінець життя це йому вдається. Селяни називають Івоніку добрим господарем, а в його хаті достаток.

О. Кобилянській у повісті «Земля» вдалося правдиво відтворити психологію людини, яка, важко працюючи, досягає певного статку у своєму житті. Деякі люди в такій ситуації усе кидають і починають жити виключно для власного задоволення, через що швидко все втрачають. Однак для справжнього господаря, справжнього селянина така ситуація неможлива. Здавалося б, старшому Федорчуку можна було вже не виснажувати себе важкою працею, та він впевнений, що не може «зараз їсти булки, коли в найтяжчі часи їли лише чорний хліб».

Щодо жінки Івоніки – Марійки, то вона типова сільська жінка, трудівниця і господиня. Вона працьовита, як і її чоловік. Її поведінка і всі її вчинки зумовлені її поглядами на власність, зокрема на землю. Однак та ж сама гонитва за власністю, за землею, повна залежність від землі з часом зробили Марійку черствою і скупою.

Ставши господинею з наділом землі, вона перестала поважати бідніших селян, а з повагою ставилася лише до тих, хто мав добре майно і гроші. Як мати, Марійка мріяла про те, щоб її сини одружилися з багатими сільськими дівчатами, за якими давали великий посаг. Це й зрозуміло, адже усі батьки хочуть для своїх дітей кращої долі, хочуть, щоб вони не починали своє господарство ні з чого, а мали хоча б маленький клаптик землі.

Марійка мріяла, щоб Сава і Михайло так само, як і вони з Івонікою любили землю і віддавали їй усі свої сили. Стосунки у цій родині здебільшого ґрунтувалися на ставленні кожного з Федорчуків до землі. Марійка відчувала, що не всі її сподівання здійсняться, адже молодший син не хоче продовжувати їхню справу. батько намагається вплинути на сина головним, на його поглядом, стимулом – він погрожує залишити Саву без землі.

Нажаль, Марійку ми бачимо у кінці повісті вже не ту, якою вона була раніше. У селі її стали вважати скупою, і це правда, хоча сама вона так не вважає. Вона стала сварливою і нетерплячою. Вона проганяє наречену Сави Анну тільки через те, що та – бідна наймичка і не підходить її синові. Сава затаює на матір злобу, адже добре розуміє, що та ніколи не погодиться бачити у своєму домі безземельну невістку. Цей вчинок Марійки нам доводить, що земля взяла її в рабство, стала власницею її душі.

І тільки наприкінці твору у неї знов з’являються людські риси. Марійка відчуває провину перед своєю нареченою Сави Анною та перед своїми померлими рідними, перед невизнаними нею онуками. Почуття ненародженої досі любові і приязні в кінці життя вона перенесить на дитину Анни і Петра.
Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы