«Характеристика Сави і Рахіри» за романом О. Кобилянської «Земля»
У повісті О. Кобилянської «Земля» багато яскравих та цікавих своєю неповторністю персонажів. Серед них є як позитивні, так і негативні герої, є й такі, чия роль визначається досить складно і віднести їх можна і до тих, і до інших. Одним з виключно негативних персонажів повісті є образ Рахіри, дружини Сави, одного з синів родини Федорчуків, при яку і йде мова у творі О. Кобилянської.
Але щоб визначити характеристику образу Рахіри, неможливо оминути образ її чоловіка. Сава хоча і був високий зростом, навіть вище свого брата Михайла, але збудований ніжно, як його мати. З лиця він теж був схожий на мати. Саву можна було б вважати навіть красивим, якби не його вічно заблуканий погляд, який мав у собі щось неспокійне і зимне. Такий погляд дуже контрастував з його майже дитячим ніжним обличчям і чомусь відштовхував від нього людей. Очей Сава не наслідив ні від матері, ані від батька. Якщо очі Івоніки віддзеркалювали саму доброту і душевні чесноти, а погляд Марійки вдавався зажуреним та незвичайно глибоким, а в усміху гарний і лагідний, то Савині очі, сиві і великі, не мали нічого спільного з добрими і ніжними рисами його обличчя.
Сава – «то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні, аби спрага йому не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває, аби він у своїх збитках мав гаразд, аби йому меду доволі, аби потайком із горілкою змішати та бог знає з ким випити!».
Батько не дозволяв Саві курити, бо й сам не курив, не дозволяв йому Івоніка і горілку пити, хіба що на великі свята. Саві це не подобалося, не подобалося і те, що батьки бажали, щоб сини працювали на землі, яка дуже і дуже важко їм дісталася. А більше усього Саві подобалося нічого не робити та проводити час з Рахірою, яка була під стать своєму нареченому.
Сава не розумів працю і не отримував від неї задоволення. Його душу гріла тільки думка про те, що він власник землі, а про те, що цю землю треба обробляти, він і думки не мав. Своїми думками він ділився тільки з Рахірою: «Відколи Михайло пішов, знаю се ще ліпше. Але той кусник – він лежить недалеко від бурдея і від нього найближче до цісарського гостинця – я б його дуже хотів мати. Я б собі хотів там поставити хату. Навкруги мали би ми свої ґрунти».
Рахіра й справді – дівчина до пари Саві: «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільна по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути непомітно під пахву». Рахіра була злодійкуватою, охочою до горілки і тютюну. В уявленні селян то була «пуста» дівчина, яка, однак, прагнула стати багатою господаркою. Та ніхто б її не засуджував, якби Рахіра йшла до багатства чесним шляхом. Але одержима бажанням швидко збагатіти, засліплена злобою і жадобою, вона штовхає Саву на вбивство брата. Рахіра вважала, що цей злочин дасть змогу Саві і їй заволодіти батьківською землею.
Хто знає, як би склалася доля родини Федорчуків, якби не сталася на шляху Сави ця дівчина. Але скоріш за все, не трапилось би цього братовбивства, і зовсім по-іншому повів би себе Сава, зовсім іншим було б життя цієї працьовитої селянської сім’ї.
Але щоб визначити характеристику образу Рахіри, неможливо оминути образ її чоловіка. Сава хоча і був високий зростом, навіть вище свого брата Михайла, але збудований ніжно, як його мати. З лиця він теж був схожий на мати. Саву можна було б вважати навіть красивим, якби не його вічно заблуканий погляд, який мав у собі щось неспокійне і зимне. Такий погляд дуже контрастував з його майже дитячим ніжним обличчям і чомусь відштовхував від нього людей. Очей Сава не наслідив ні від матері, ані від батька. Якщо очі Івоніки віддзеркалювали саму доброту і душевні чесноти, а погляд Марійки вдавався зажуреним та незвичайно глибоким, а в усміху гарний і лагідний, то Савині очі, сиві і великі, не мали нічого спільного з добрими і ніжними рисами його обличчя.
Сава – «то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні, аби спрага йому не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває, аби він у своїх збитках мав гаразд, аби йому меду доволі, аби потайком із горілкою змішати та бог знає з ким випити!».
Батько не дозволяв Саві курити, бо й сам не курив, не дозволяв йому Івоніка і горілку пити, хіба що на великі свята. Саві це не подобалося, не подобалося і те, що батьки бажали, щоб сини працювали на землі, яка дуже і дуже важко їм дісталася. А більше усього Саві подобалося нічого не робити та проводити час з Рахірою, яка була під стать своєму нареченому.
Сава не розумів працю і не отримував від неї задоволення. Його душу гріла тільки думка про те, що він власник землі, а про те, що цю землю треба обробляти, він і думки не мав. Своїми думками він ділився тільки з Рахірою: «Відколи Михайло пішов, знаю се ще ліпше. Але той кусник – він лежить недалеко від бурдея і від нього найближче до цісарського гостинця – я б його дуже хотів мати. Я б собі хотів там поставити хату. Навкруги мали би ми свої ґрунти».
Рахіра й справді – дівчина до пари Саві: «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільна по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути непомітно під пахву». Рахіра була злодійкуватою, охочою до горілки і тютюну. В уявленні селян то була «пуста» дівчина, яка, однак, прагнула стати багатою господаркою. Та ніхто б її не засуджував, якби Рахіра йшла до багатства чесним шляхом. Але одержима бажанням швидко збагатіти, засліплена злобою і жадобою, вона штовхає Саву на вбивство брата. Рахіра вважала, що цей злочин дасть змогу Саві і їй заволодіти батьківською землею.
Хто знає, як би склалася доля родини Федорчуків, якби не сталася на шляху Сави ця дівчина. Але скоріш за все, не трапилось би цього братовбивства, і зовсім по-іншому повів би себе Сава, зовсім іншим було б життя цієї працьовитої селянської сім’ї.
