“Конотопська відьма” – найвизначніша бурлескно-реалістична повість Г. Квітки-Основ’яненка
I. Квітка-Основ’яненко — визнаний майстер слова. (В українській літературі Квітка-Основ’яненко посідає визначне місце як творець української прози та як письменник, який добре знав побут селян, козаків та козацької верхівки, досконало вивчив звичаї та вірування українців.)
II. “Конотопська відьма” — зразок гумористично-сатиричної повісті.
1. Відьми у повісті Квітки-Основ’яненка. (Свою повість Квітка-Основ’яненко написав на основі народних вірувань у відьом. У повісті їх сім. Всі вони добре відомі в Конотопі, до них по допомогу зверталися як прості мешканці міста, так і козацька верхівка. Пріська-знахарка не догодила місцевому писареві: якось дала йому замість приворотного зілля проносне. Після цього писар “став на неї гонитель”. Друга відьма Химка могла відгадати, хто що вкрав і коли збрехав. На неї пан Ригорович був злий через те, шо сказала, ніби він у сусіда бджоли вкрав. Третя — Явдоха Зубиха вдень виглядала старою-престарою, а вночі молоділа Пазька нишком чаклувала, а Домаха капості людям потайки робила. Векла розгнівила Пістряка тим, що мала гроші, а йому не позичила. Устя потрапила в немилість через те, що її донька піднесла писареві гарбуза. Ось таке миле відьомське товариство у “славному сотенному містечку” привели вранці на ставок з наміром топити. Котра тонула — витягали з води, рятували, бо не відьма. Уже шістьох кинули у воду, а відьму не знайшли. Взялися за Явдоху Зубиху. Вкинули у ставок, а вона все плюсь-плюсь, як рибонька плаває та сміється. Ледь упіймали, поклали на лавку та почали різками бити. А вона продовжує сміятися і глузує з усіх. Старий Демко, що знався на чаклунстві, відкрив усім присутнім очі: б’ють вони не відьму, а колоду. Тоді й схопили справжню Явдоху та відлупцювали, поки сама не попросилася, не закричала, що поверне дощі й роси. Кати подумали, що досить з Явдохи, можливо, вона ще знадобиться.)
2. Представники козацької верхівки. (Повість розпочинається добре знайомими словами про те, що “сумний і невеселий сидів на лавці у світлиці конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха”. Отак із перших рядків твору розпочинається знайомство читача з найвищою владою у містечку. Причина його суму — відмова у сватанні багатої та вродливої хорунжівни Олени. Трохи згодом до “сумного і невеселого” Забрьохи прийшов сотенний писар Прокіп Ригорович Пістряк. Писар був “ученою” людиною і говорив такою сумішшю канцеляризмів, що його мало хто розумів. Це саме він підкинув ідею сотникові, що через відсутність дощів слід покарати відьом, випробовуючи водою.)
3. Присутність автора у повісті. (У повісті постійно відчувається присутність автора. Коли Квітка-Основ’яненко говорить від себе, використовує вищий стиль, коли говорить від імені другорядних постатей, послуговується оповідками простолюддя. Авторські коментарі так і переливаються усіма відтінками — від розповідного характеру до гумористично-анекдотичного.)
III. Із чого сміється Квітка-Основ’яненко? (Чимало кумедного у повісті “Конотопська відьма”. Щиру посмішку викликають епізоди з відьомськими чаклуваннями, вибриками, з публічним виявленням відьом через їх занурення у ставок. Однак образи конотопського сотника і його писаря примушують замислитись. Чого вартий епізод про те, як рахували козаків на черговій перевірці! “Учений” писар робив зарубки на довгій хворостині, та вона ніяк не входила до хати сотника. Переломивши її на дві частини по одній із зарубок, щоб занести її до хати сотника, писар Пістряк довго не міг зрозуміти, чому у нього на двох частинах хворостини виходить менше зарубок, ніж на цілій. Працюючи разом із сотником, писар спить і бачить себе на його місці. А тому всіляко “підсиджує” начальника. Квітка-Основ’яненко висміює неосвіченість і нікчемність певної частини козацької верхівки, якій чини діставалися не за реальні заслуги, а в спадщину. Забрьоха — типовий сотник провінційного козацького містечка. Його основні заняття, як і його помічника писаря, — їда, випивка, інтриги, “боротьба з відьмами”. Навіть після публічного знущання з так званих відьом обидва не цураються звертатися до них по допомогу. Фантастичні елементи у повісті тільки підсилюють комічність постатей головних героїв.)
II. “Конотопська відьма” — зразок гумористично-сатиричної повісті.
1. Відьми у повісті Квітки-Основ’яненка. (Свою повість Квітка-Основ’яненко написав на основі народних вірувань у відьом. У повісті їх сім. Всі вони добре відомі в Конотопі, до них по допомогу зверталися як прості мешканці міста, так і козацька верхівка. Пріська-знахарка не догодила місцевому писареві: якось дала йому замість приворотного зілля проносне. Після цього писар “став на неї гонитель”. Друга відьма Химка могла відгадати, хто що вкрав і коли збрехав. На неї пан Ригорович був злий через те, шо сказала, ніби він у сусіда бджоли вкрав. Третя — Явдоха Зубиха вдень виглядала старою-престарою, а вночі молоділа Пазька нишком чаклувала, а Домаха капості людям потайки робила. Векла розгнівила Пістряка тим, що мала гроші, а йому не позичила. Устя потрапила в немилість через те, що її донька піднесла писареві гарбуза. Ось таке миле відьомське товариство у “славному сотенному містечку” привели вранці на ставок з наміром топити. Котра тонула — витягали з води, рятували, бо не відьма. Уже шістьох кинули у воду, а відьму не знайшли. Взялися за Явдоху Зубиху. Вкинули у ставок, а вона все плюсь-плюсь, як рибонька плаває та сміється. Ледь упіймали, поклали на лавку та почали різками бити. А вона продовжує сміятися і глузує з усіх. Старий Демко, що знався на чаклунстві, відкрив усім присутнім очі: б’ють вони не відьму, а колоду. Тоді й схопили справжню Явдоху та відлупцювали, поки сама не попросилася, не закричала, що поверне дощі й роси. Кати подумали, що досить з Явдохи, можливо, вона ще знадобиться.)
2. Представники козацької верхівки. (Повість розпочинається добре знайомими словами про те, що “сумний і невеселий сидів на лавці у світлиці конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха”. Отак із перших рядків твору розпочинається знайомство читача з найвищою владою у містечку. Причина його суму — відмова у сватанні багатої та вродливої хорунжівни Олени. Трохи згодом до “сумного і невеселого” Забрьохи прийшов сотенний писар Прокіп Ригорович Пістряк. Писар був “ученою” людиною і говорив такою сумішшю канцеляризмів, що його мало хто розумів. Це саме він підкинув ідею сотникові, що через відсутність дощів слід покарати відьом, випробовуючи водою.)
3. Присутність автора у повісті. (У повісті постійно відчувається присутність автора. Коли Квітка-Основ’яненко говорить від себе, використовує вищий стиль, коли говорить від імені другорядних постатей, послуговується оповідками простолюддя. Авторські коментарі так і переливаються усіма відтінками — від розповідного характеру до гумористично-анекдотичного.)
III. Із чого сміється Квітка-Основ’яненко? (Чимало кумедного у повісті “Конотопська відьма”. Щиру посмішку викликають епізоди з відьомськими чаклуваннями, вибриками, з публічним виявленням відьом через їх занурення у ставок. Однак образи конотопського сотника і його писаря примушують замислитись. Чого вартий епізод про те, як рахували козаків на черговій перевірці! “Учений” писар робив зарубки на довгій хворостині, та вона ніяк не входила до хати сотника. Переломивши її на дві частини по одній із зарубок, щоб занести її до хати сотника, писар Пістряк довго не міг зрозуміти, чому у нього на двох частинах хворостини виходить менше зарубок, ніж на цілій. Працюючи разом із сотником, писар спить і бачить себе на його місці. А тому всіляко “підсиджує” начальника. Квітка-Основ’яненко висміює неосвіченість і нікчемність певної частини козацької верхівки, якій чини діставалися не за реальні заслуги, а в спадщину. Забрьоха — типовий сотник провінційного козацького містечка. Його основні заняття, як і його помічника писаря, — їда, випивка, інтриги, “боротьба з відьмами”. Навіть після публічного знущання з так званих відьом обидва не цураються звертатися до них по допомогу. Фантастичні елементи у повісті тільки підсилюють комічність постатей головних героїв.)
