«Три зозулі з поклоном» характеристика
«Три зозулі з поклоном» характеристика
«Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника – це гімн вічному коханню
Новела «Три зозулі з поклоном» — це перлина української літератури. На мою думку, Тютюнник у творі використав розповіді матері про батька, запального й швидкого на гостре слово красеня Михайла Васильовича. Усе життя він працював теслею, косив сіно, працював у полі, але мріяв вступити до інституту і вчителювати. У 1937 році органи НКВС заарештували його й засудили до ув’язнення в сибірських таборах, де він і загинув. Михайло Васильович до самої загибелі регулярно писав додому листи, в яких примудрявся розповісти правду про своє життя в таборах.
На декількох друкованих рядках розгортається історія кохання без взаємності Марфи Яркової до Михайла, батька оповідача. Жінка одружена з чоловіком, якого не любить і не поважає. Без будь-якої надії на взаємність вона любить свого сусіда. Про це знає Софія, дружина Михайла, знають люди в селі, але ніхто не засуджує жінку, адже всі добре розуміють, що це велике почуття вона не може контролювати. У творі саме Софія характеризує душевний стан Марфи, і це викликає подив сина. Марфа заздалегідь відчувала, коли прийде лист від Михайла, кидала роботу й терпляче сиділа на поріжку пошти, чекаючи, коли вийде поштар. Звичайно ж, чоловік писав Софії, але Марфі було достатньо хоча б потримати тон конвертик, пригорнути його до грудей, полити сльозами, відчути відбиток рук коханого і привіт, гри зозулі з поклоном, шо Михайло передавав сусідці. Тютюнник тонко, глибоко, переконливо говорить про почуття Марфи, і саме ці почуття рухають сюжет твору. Головним героєм виступає любов, а люди лише уособлюють, матеріалізують її. Життєві реалії відсунуто на задній план; автор змушує читача задуматися над вічними цінностями і труднотами людського буття. Нещаслива доля забрала коханого і в Марфи, і в Софії. Та чи життєві обставини і смерть змогли подолати любов? Усіх трьох єднає і це святе почуття, і страждання. Не випадково Тютюнник узяв епіграфом слова: «Любові Всевишній присвячується», адже саме кохання стало мірилом цінності людини й людського життя.
