«Впала квіткою ломикаменем, щоб імперію розвалити» (громадянсько-політична лірика Лесі Українки)
Світ поезії Лесі Українки різноманітно-багатий, яскраво індивідуальний, емоційно піднесений. її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи жанри громадянсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов’язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Саме тому двосічні мечі і блискавиці, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи весняної бурі і борці-прометеїсти з’являються у творчості поетеси.Прагнення до боротьби за свободу — один із провідних мотивів патріотичної поезії Лесі Українки. Він яскраво звучить у вірші «Contra spem spero!»:Я на гору круту крем’януюБуду камінь важкий підійматьІ, несучи вагу ту страшную,Буду пісню веселу співать.У поезії злилися особисті болі й настрої з горем народу. Цей вірш, як і вся творчість письменниці, — яскраве свідчення титанічного духу Лесі Українки, яка забувала про власний біль, для визволення народу готова була виконувати найважчу працю. Поезія пройнята оптимізмом. Героїня вірша, поставивши запитання про місце особистості в суспільному житті, відкидає думку про жалі й голосіння. Викликає захват рішучість героїні позмагатися з чорними, реакційними силами:Ні, я хочу крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Жити хочу! Геть думи сумні!Контрастні символічні образи «квітки на морозі», «серед лиха співати пісні», «ясна владарка темних ночей» відтворюють неволю народу і його світлі сподівання на визволення. Улюбленими образами поетеси є «зірка провідна» і «весела весна», що в різних творах сяють новими ідейно-емоційними гранями. Вірш «Contra spem spero!» пройнятий твердою вірою в перемогу життєдайних сил — світла над темрявою, веселої весни над лютою зимою.Г від сліз тих гарячих розтанеТа кора льодовая, міцна,Може, квіти зійдуть — і настанеЩе й для мене весела весна.Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги під пером поетеси переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах.Гучним акордом громадянсько-політичної лірики Лесі Українки був цикл віршів «Сльози-перли», в якому поетеса «піднімає важке голосіння вже не над своєю долею, не над долею якогось героя, але над цілим рідним краєм, над тим народом, забитим у кайдани», — як образно висловився про цей цикл віршів І. Я. Франко:Або погибель, або перемога —Сі дві дороги перед нами стане…Котра з сих двох нам судиться дорога?Дарма! повстанем, бо душа повстане.Наступним твором, що мав широкий резонанс ще за життя автора, була поезія «Досвітні огні». Виняткову прозорливість виявила поетеса, відчувши і побачивши народження досвітніх вогнів серед темної самодержавної ночі. У цьому вірші два головні, контрастні за змістом, символічні образи — «ніч темна» і «досвітні огні». «Ніч темна», «владарка ніч», з її чорними, широкими крилами символізує реакційні сили царської імперії, що прагнули навіки утвердити своє панування: «Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі». Всеімперський характер самодержавного гніту підкреслюється анафорою:Навколо темнота тяжка,Навколо все спить, як в могилі.Так передані поетесою відчуття задушливої, мертвотної атмосфери царської Росії. На боротьбу з «темнотою тяжкою» виступають світлі, передові сили суспільства:Досвітні огні переможні, урочіПрорізали темряву ночі,Ще сонячні промені сплять, —Досвітні огні вже горять.То світять їх люди робочі.
Провідна ідея твору — полум’яний заклик світити досвітні огні, зневажаючи небезпеку, мужньо боротися проти ненависного рабства:Вставай, хто живий, в кого думка повстала!Година для праці настала!Не бійся досвітньої мли, —Досвітній огонь запали,Коли ще зоря не заграла.У поезії Лесі Українки нерідко важко розрізнити особисте й громадське. Справді, тільки поєднання особистого болю в органічному сплетінні з уболіванням громадським міг зродити такі вистраждані, такі карбовано-пекучі слова:У чорную хмару зібралася туга моя,Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,Ударив перуном у серце…Нехай там збирається гірша, страшніша негода,Нехай там узброїться в гостру огненную зброю,Я вийду сама проти буріІ стану — поміряєм силу!Тема боротьби проти соціального й національного гноблення розроблялася поетесою на різному життєвому матеріалі (сучасному й історичному), часто втілювалася в несподівано прекрасні образи. Так, письменниця розповідає, що 1897 року під час лікування в Криму, на вершині гори Ай-Петрі, де «наче льоди на північному морі… усе задавило каміння, наче довічна тюрма», вона побачила «наче пломінь» велику й чарівну квітку:Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,Що задавив і могутні дуби,І терни непокірні.Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,Нам, поетам, годиться назвати її ломикаміньІ шанувать її більше від пишного лавра.(«Уривки з листа»)Такою чарівною квіткою була й сама Леся Українка, яка в алегоричних образах ствердила ідею перемоги живих, прогресивних суспільних сил над «довічною тюрмою». Цей твір дав їй ще одне ім’я — Ломикамінь, а Андрію Малишку — право сказати про поетесу-борця:Встала квіткою Ломикаменем, Щоб імперію розвалити…(«Лесі Українці»)
Провідна ідея твору — полум’яний заклик світити досвітні огні, зневажаючи небезпеку, мужньо боротися проти ненависного рабства:Вставай, хто живий, в кого думка повстала!Година для праці настала!Не бійся досвітньої мли, —Досвітній огонь запали,Коли ще зоря не заграла.У поезії Лесі Українки нерідко важко розрізнити особисте й громадське. Справді, тільки поєднання особистого болю в органічному сплетінні з уболіванням громадським міг зродити такі вистраждані, такі карбовано-пекучі слова:У чорную хмару зібралася туга моя,Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,Ударив перуном у серце…Нехай там збирається гірша, страшніша негода,Нехай там узброїться в гостру огненную зброю,Я вийду сама проти буріІ стану — поміряєм силу!Тема боротьби проти соціального й національного гноблення розроблялася поетесою на різному життєвому матеріалі (сучасному й історичному), часто втілювалася в несподівано прекрасні образи. Так, письменниця розповідає, що 1897 року під час лікування в Криму, на вершині гори Ай-Петрі, де «наче льоди на північному морі… усе задавило каміння, наче довічна тюрма», вона побачила «наче пломінь» велику й чарівну квітку:Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,Що задавив і могутні дуби,І терни непокірні.Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,Нам, поетам, годиться назвати її ломикаміньІ шанувать її більше від пишного лавра.(«Уривки з листа»)Такою чарівною квіткою була й сама Леся Українка, яка в алегоричних образах ствердила ідею перемоги живих, прогресивних суспільних сил над «довічною тюрмою». Цей твір дав їй ще одне ім’я — Ломикамінь, а Андрію Малишку — право сказати про поетесу-борця:Встала квіткою Ломикаменем, Щоб імперію розвалити…(«Лесі Українці»)
