Доля освіченої дівчини у творах О. Кобилянської
З іменем Ольги Юліанівни Кобилянської у нашій прозі пов’язане опрацювання нової теми — долі освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища.Письменниця гостро відчувала нерівноправне пригноблене становище жінки в тодішньому суспільному житті, яку сковувало, за словами О. Кобилянської, «рабство родинне і рабство суспільне». У ті часи не було широкого доступу жінці до різних галузей праці, знань, мистецтва. А тому вона невтомно боролася за звільнення жінки від будь-якої залежності.Відважних, сильних духом жінок, які борються за свою незалежність, Ольга Кобилянська змальовує в повістях «Людина» (1892) й «Царівна» (1895). У 1887 році Кобилянська зважилася опублікувати оповідання «Вона вийшла заміж», написане німецькою мовою. Проте редактор альманаху «Перший вінок» Іван Франко відхилив його через «солодкувато-сентиментальний» стиль. Авторка уважно переробила твір, переклавши його з німецької мови на українську, також поглибила ситуації, пов’язані з долею героїні, чіткіше окреслила її образ, а головне — по-новому розв’язала порушену проблему, що, зокрема, виявилася і в зміні назви. Так у журналі «Зоря» за 1894 рік з’явилася повість «Людина», присвячена Наталії Кобринській — відомій у Галичині письменниці й громадській діячці, ініціаторові створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух. У центрі твору — молода дівчина Олена, запитів якої не хочуть розуміти ні в родині, ні в містечковому середовищі, що оточує її. Дівчина — освічена, дуже багато читає, причому, на відміну від ровесниць, її зацікавлюють не стільки сентиментальні романи, як соціологічні праці. Олена тонко відчуває красу в природі, людині, мистецьких творах. Її глибоко хвилює й музика, яка розкриває найтонші почуття людини. Дівчині стає задушно в оточенні обивателів, все її єство пройняте тугою за іншим, високодуховним, цілеспрямованим життям, де б вона могла відчути себе незалежною, творити власну долю.. Осип Маковей влучно назвав повість «криком розпуки». Справді, твір передає глибину страждань мислячої дівчини, скутої незримими ланцюгами міщанської моралі. Мрії Олени постійно розбиваються об мур обивательських уявлень. «Царство брехні» придушує поривання дівчини, ламає її силу і волю. Усі оточуючі доводять Олені, що жінка має бути тільки придатком і прикрасою чоловіка, виховувати дітей, берегти хатнє вогнище — в цьому її призначення.Підтримував погляди Олени тільки студент-медик Лієвич, котрий навчався у Швейцарії і звідти привіз нові погляди на суспільне життя, на місце жінки в ньому. Обізнаний з новими філософськими ідеями, він доводив, що майбутнє жінок у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи. Але доля була немилосердною до Олени: Лієвич помер, і вона знову залишилась самотньою.Згодом заради врятування зубожілої родини дівчина змушена була вийти заміж за нелюба. Але все-таки її духовний світ залишився вільним. Олена залишилася людиною.
І хочеться вірити, що вона знайде в собі сили відродитися хоч для майбутніх дітей. «В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати нікому себе поневолити; ніколи не схилити своєї голови, коли проти цього протестує моя совість…», — каже Олена.Прототипом героїні твору, на що вказують записи щоденника Кобилянської, була сама авторка твору, яка прагнула до світла, сонця, повнокровного життя.У повісті «Царівна» продовжено тему емансипації жінки. Героїня твору Наталка Верковичівна — сирота. Вона проживає у маленькому містечку в домі свого дядька «на ласкавім хлібі». З ранку до вечора порається Наталка по господарству, але знаходить час і для самоосвіти, бо тільки книжки, музика та природа рятують дівчину від жорстокої буденщини. Вродлива собою, Наталка викликає заздрощі з боку дочок свого дядька, її ненавидять і двоюрідні сестри, і дядькова дружина. Терпець врешті-решт у Наталки уривається — і вона йде з дому, ставши компаньйонкою однієї старої пані. Відстоюючи свої переконання, Наталка знаходить сили піти всупереч міщанській моралі і власними руками вирішує заробляти свій хліб. Вона зуміла також пережити зраду близької людини, не зломилася у світі лицемірства. Духовне зростання дівчини відбувається поряд з досягненням особистого щастя. Так героїня стала царівною своєї долі.Наталка — це тип жінки мислячої, що активно захищає свої права.Кожен твір письменниці вражає поетичністю, витонченістю й глибиною зображення жіночих характерів. За це дослідники літератури справедливо називають її твори енциклопедією жіночої душі. Її ідеал — жінка освічена, інтелігентна, прогресивних поглядів, з високими духовними запитами, вільна у виборі роду занять, любляча й ніжна. Саме такою була й сама Ольга Юліанівна Кобилянська — «пишна троянда в саду української літератури».
І хочеться вірити, що вона знайде в собі сили відродитися хоч для майбутніх дітей. «В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати нікому себе поневолити; ніколи не схилити своєї голови, коли проти цього протестує моя совість…», — каже Олена.Прототипом героїні твору, на що вказують записи щоденника Кобилянської, була сама авторка твору, яка прагнула до світла, сонця, повнокровного життя.У повісті «Царівна» продовжено тему емансипації жінки. Героїня твору Наталка Верковичівна — сирота. Вона проживає у маленькому містечку в домі свого дядька «на ласкавім хлібі». З ранку до вечора порається Наталка по господарству, але знаходить час і для самоосвіти, бо тільки книжки, музика та природа рятують дівчину від жорстокої буденщини. Вродлива собою, Наталка викликає заздрощі з боку дочок свого дядька, її ненавидять і двоюрідні сестри, і дядькова дружина. Терпець врешті-решт у Наталки уривається — і вона йде з дому, ставши компаньйонкою однієї старої пані. Відстоюючи свої переконання, Наталка знаходить сили піти всупереч міщанській моралі і власними руками вирішує заробляти свій хліб. Вона зуміла також пережити зраду близької людини, не зломилася у світі лицемірства. Духовне зростання дівчини відбувається поряд з досягненням особистого щастя. Так героїня стала царівною своєї долі.Наталка — це тип жінки мислячої, що активно захищає свої права.Кожен твір письменниці вражає поетичністю, витонченістю й глибиною зображення жіночих характерів. За це дослідники літератури справедливо називають її твори енциклопедією жіночої душі. Її ідеал — жінка освічена, інтелігентна, прогресивних поглядів, з високими духовними запитами, вільна у виборі роду занять, любляча й ніжна. Саме такою була й сама Ольга Юліанівна Кобилянська — «пишна троянда в саду української літератури».
